Вже час набрати висоту,
Я прагну більшого для себе.
Не хочу полюбивши низину,
Лишать себе просторів неба.
Так важко зважитись на крок,
А страх все більше докучає.
І марнота серед думок
Мене до сну лиш колисає.
Та хіба час сьогодні спати,
Зложивши крила до землі,
Коли я можу вітер обійняти,
Далеко, в хмарах, у висоті?
Тут все приземлене, дочасне,
І смуток радість обігнав.
А там все вічне і нетлінне,
Я б в хмарах зовсім іншим став.
Я бачу небо у горі,
Рожевий килим наді мною.
Набрати б висоту мені...
Прощаючись, земля, з тобою.
Летіти б десь серед краси,
Такої, що душу оживляє.
І в світ цей небо принести,
Те небо, що всіх нас пам`ятає
Вже час набрати висоту,
- Мій Бог, я бачу вихід там для себе.
Щоб залишивши низину
В Твоїх літать просторах неба.
Згоден, якщо розуміти прямо....Весь вірш, це образна мова про те що я зараз переживаю. Прощатися з землею, тобто з тим що не дає розправити крила у польоті.
