Олександер Мотиль:
Бідний Петлюро!
Який ти був молодий -
сорок сім -
коли п'ять куль розірвали
твоє тіло
на Rue Racine,
звалюючи тебе як дерево,
припиняючи твої мрії,
караючи тебе за злочини
безіменних інших,
забираючи тебе від дружини і дочки,
очорнюючи назавжди твоє ім'я,
роблячи тебе мучеником,
даруючи тобі безсмертя,
рятуючи від старечої немочі
і можливої
тривалої посередності.
Чи був замах вартий слави?
Підозрюю, ти вибрав би інше.
Була Ольга,
була Леся,
була твоя кохана Україна -
всі поховані разом з тобою на Монпарнасі.
Коли твоя голова вдарилась об бруківку,
мій бідний Петлюро,
чи згадав ти їх із жалем?
Переклав Анатолій Чернат
