Дзвінок пролунав пізно ввечері.
-Зустрічай, я їду до тебе!
Серце забилось наче у пташки.
Нарешті!!! Вона чекала цього дня.. дуже довго!
Не гаючи ні хвилини, вийшла назустріч...
На зустріч з тим, кого так любила й чекала.
Вона бігла, ні, летіла, мов на крилах,
Долаючи перепони.. які траплялись на шляху.. не боючись заблукати,
Її не насторожував.. навіть темний ліс, в якому вона була сама,
Адже йшла до Нього,
Ступаючи на сухі гілки, які тріщали під ногами.
Вдивлялась в темінь відшукуючи в пам`яті ту стежку..,
Яка повинна привести її до Нього!
І раптом, вона побачила в темноті силует, Його силует!..
В грудях защеміло від щастя, вона кинулась йому в обійми..
Вдихаючи його аромат, притулилась, мов маленька дитина!
Він обійняв її і ніжно притискаючи до себе поцілував.
Нарешті вони зустрілись!
Тримаючись за руки йшли нічним лісом..
Слухали вітер, який гуляв поміж дерев,
І відчували, як б`ється серце кожного з них..,
Бо вони були разом!..
