Так вишнево сади зацвіли навесні
І торкає їх промінь ласкаво.
РозлилИся у співах птахи голосні
І струмки покотилися жваво.
Вмить багатством розкинулись трави рясні,
Літо їх зігріває собою,
А мені лиш би бачити очі твої
І до тебе летіти стрілою.
Так багряно плющем обвилися хати,
Вічним смутком їх осінь стрічає.
Я тобі принесу золоті колоски –
Хай нас золото їх обвінчає.
У холодні зимові п’янкі вечори
Нас любові тепло зігріває.
Ми бредем розбиваючи сніжні двори,
А зима нам сонати співає.
І ніколи не щезнуть сезонні вітри,
І у будь-який день та погоду
Ми з тобою нестимо любов крізь роки,
Не шукаючи час і нагоду.
Зі справжніми почуттями тільки так: щоб цвісти в душі, їм не потрібен певний час доби чи пори року, і не обирають вони, коли більш доречно чи зручно нам би було їх нести. Сподобався Ваш вірш!
Дякую за пораду. Обовязково застосую у майбутньому творі 
Дуже Вам дякую за такий теплий відгук 
