Як модно казати : “бомж”
Лежить на зупинці, пусто.
А скільки на нього - бомб!
Зібрались проїжджі густо.
Тут осуду - цілий віз:
Узутий в один кросівок,
Немає при нім валіз
І схоже не мав автівок.
Він справді - давно на межі,
Чужим йому став цілий світ.
І люди, і влада чужі,
Лиш очі - волошок цвіт.
Чи може хтось правду знати,
Яким він колись був: ДО?
В дипломах його – відзнаки,
Пристойне було житло.
І він народився іншим,
І з роду не був жебрак,
Сердечнішим і добрішим
За всіх колись був юнак.
Шана Вам, Людмило, що не забуваєте людей, якими б вони не стали. Що прикро - так те, що може у нього ще залишились діти, рідні, але нікому він не потрібен. Ото й цікаво - коли ми брешемо - коли декларуємо людяність, прихильність, турботу? Чи навпаки - коли саджаємо одне одного на кіл і упиваємось цими тортурами?! 5!
Є і ще одне. Чому ми такі уважні до собачок-кішочок, голубів та навіть вовків з крокодиламі - і так ставимось до Людей, даємо їм впасти на саме дно?!
Я давно з таким зустрілась:сусіди обожнювали тваринок і ненавиділи дітей. І щасливими були тільки від чужих нещасть. Дякую Вам за Вашу позицію і небайдужість.
БОМжі - це ще одна сторона нашого життя. На жаль по всякому складається в житті,але часто вони самі йдуть усвідомлено до цієї межі.Знаю це з особистого життя.
Так воно і є! Серед бомжів багато гарних людей, які не по своїй провині потрапили у прірву. Та навіть і ті, хто і сам був слабким теж люди, і заслуговують на співчуття а не на цькуваняя! Гарне у вас сердце, а що рядкі майстерні то я вже і не кажу. Вони у вас завди чудові.
Дякую Вам,Євгенію,за добрі слова.Колись мені розповідали за одного знайомого,що виїхав в Німеччину,не адаптувався до тих умов.Йому виплачували якийсь мінімум,що не пропав і не зазіхав на чуже.Ми звісно від цього далекі.Може десь і є їм притулки,але коли бачиш,людей за межею,дуже прикро.