|
Сонячне літо… жарке, майже бездощове, з суховіями. Вранці лиш де –не - де росило, земля, де немає трави, здавалося ставала попелом.
Від містечка, в сторону долини – далеченько тягнулася широка дорога. Ближче до річки, буяли, виблискували шовкові трави, роса на сонці вигравала кольорами веселки. Вода в річці чиста-чиста, переливалася блакитним та сріблястим кольорами. Ближче до берега плавали темно - зелені водорості, серед них де-не-де виднілися очі жаб. Час від часу по воді розходяться круги, то бабка присяде, то рибка спливе до поверхні, хапає ротом повітря. Пташки на льоту підхоплюють воду, а клопітливих горобців зовсім не видно, принишкли а кущах. Великі кущі шипшини та глоду, немов притулилися до річки. Глід вже відцвів, а по щипшині, ще деінде є квіти. А далі на пагорбку тягнеться листяний ліс. Під ним рожеві й білі рожі…. ті, що в затінку стоять немов у поклоні, тягнуться до сонця, поміж них видніються синенькі дзвіночки.
Валя сиділа біля самої річки,тримаючи в руках букет квітів, які щойно нарвала. Тут, біля самої річки, якщо треба, навіть можна сховатися. Широколистий старий клен захищав від спекотного сонця. Він трохи схилився донизу, дуже крутий схил, ще зо два метри і можна шубовснутися в воду. Неподалік, цілими букетами, росла висока квітуча м`ята, скрізь відчувався її запах.
Дівчина раптово почула голоси…. Це молодь збиралася, весело гомоніла і вже линув сміх, який топився в річці. Всі поспішали сюди, завтра свято Івана Купала .Як і кожного року, хлопці й дівчата будуть гуляти цілу ніч. Вона прийшла раніше, трохи соромилась, що одягнена не так, як всі, немає вишиванки, не мала модного одягу. Знайшла біленьку з мереживом сорочку, до неї шпилькою прикріпила тоненьку синьо -жовту стрічечку. Зараз це модно, патріотично, ці символи стали єднати людей. Після подій на Майдані Росія забрала Крим і на Сході другий рік йшла війна. Хоч по країні об`явили, що АТО та люди впевнені, що це справжня , як її назвали, гібридна війна.
Знайомі побачили її поблизу річки, махали руками, звали до себе.
Недавно, їй минуло двадцять років, в компанії однокласники, також дівчата і хлопці з містечка. Вони навчаються в Києві, в Вінниці, на літні канікули приїхали додому. Також є старші за неї, одружені й молодші, які в цьому році закінчили школу.
Валя працювала на кар`єрі , контролювала, відправляла автомобілі, які возили відсів, гравій, щебінь, каміння на замовлення. Добре, що в такий складний час, була робота на місці, бо ж здавалося все кругом руйнується. Її прийняли на роботу замість мами, бо із-за горілки, вона не раз запізнювалася на роботу, чи зовсім не з`являлася.
Вони жили вдвох…. батько давно покинув, поїхав , а куди й ніхто не знав, навіть аліментів мати не отримувала. Дівчина трохи пам`ятала його, красивого, високого, їй було тоді всього шість років. Стільки минуло часу… потроху все забувається. Тільки й може пригадати сварки через друзів, які все вешталися з пляшками горілки до матері. Та, що вона може вдіяти, добре, хоч останнім часом мати менше стала пити. А може вже соромиться людей, бо ж донька виросла. Адже вона часто сварилася з нею за цих друзів - пияк, за горілку.
Валя - гарненька дівчина, чорнява, виразні карі очі прикрашали тоненькі смужечки брів. Це, як кажуть, було взято від батька, а красиві пишні уста успадкували від мами. Вона ні з ким не зустрічалася, лише по роботі спілкувалася з водіями автомобілів та вони майже всі мали сім`ї.
Гнівань - містечко невеличке, молоді не було де зустрічатися. Круті, частіше гуляли по кафетеріях, часто їздили до Вінниці, це ж недалеко. Так туди треба більше грошей мати , щоб розважитися, а вона де ті гроші може мати? Мама не працювала, тож приходилося дівчині всю свою зарплатню витрачати на прожиття та на комунальні послуги.
Барвінок, фіалки, васильки, ромашки, м`яту -Валя вплітала в вінок, щось наспівувала про себе.
-О! Привіт, сусідко, давно не бачились! Ти як? - привітався хлопець.
-Ромко! Ти де взявся? Точно, давно з тобою не бачилися, - весело позирнула на нього.
Приміряла на себе вінок,усміхаючись йкривлячись запитала,
-Ну, як я ? Скажи постаріла?
- Давай , плети, ще одного, знаю заміж не вийшла, може пора вже до причалу, чи плануєш ще навчатися?
-Я одружився, он там , бачиш у жовтому костюмі дівчину, то моя Олександра. Обоє працюємо на фірмі, квартиру винаймаємо, поки задоволені, а далі життя покаже.
Вона задерла голову, дивилася в сторону молоді, намагалася побачити його дружину.
- Молодець! Гарненька, струнка ! А в Києві зараз спокійно? Ви на довго сюди?
-У відпустку, на пару тижнів. А там не знаю, хоч би на війну не забрали. Правда в мене зі спиною проблеми та все може бути, тільки туди б не хотілося.
Дівчина уважно слухала й доплітала другий вінок,
-Так, я чула , там таке твориться, кожного дня вбивають, багато поранених. Досить з Майдану стільки калік повернулося, а тепер, ще ця війна. А з заміжжям треба почекати, немає за кого йти. Може, як війна закінчиться, тоді всі повернуться в Україну. Ти ж бачиш, багато хто поїхав на заробітки в Польщу, в Москву та ти ж знаєш, що тобі розповідати. Добре хоч я маю роботу, надіюся, що працюватииу на кар`єрі, дороги ж ремонтують, обіцяють капітальні ремонти робити.
Сутеніло… Хлопці для вогнища носили хмиз. Біля річки, опустивши ноги в воду сидів Роман з дружиною й Валентина, спілкувалися, жартували.
-О! Дівчата подивіться, по ту сторону річки теж хтось є, бачу, здається один хлопець. Вже погано видно, думаю не рибалить, вудочок не видно,- помітив Роман.
- Це мабуть не з наших, може хтось до когось в гості приїхав , наші всі знають , що завжди тут збираємося, - сказала Валентина.
В вогнищі потріскувало … вітерець розносив запах диму. Вогонь жвавіше підстрибував догори, облизував хмиз, легенький попіл підіймався, час від часу іскрив сильніше - маленьким феєрверком. Займалися сухі гілки від дерев, хлопці притягнули товсте, сухе дерево, двигали ним потроху, щоб швидше спалахнуло.
Дівчата й хлопці зібралися колом біля багаття, від нього, аж припікало, любувалися, бачили, як витанцьовувало полум`я, освітлювало все навколо. Дівчата заспівали пару журливих пісень про кохання й пішли до річки, в воду кидати вінки.
По долині линув cміх…. Хлопці , дивлячись на дівчат, про щось гомоніли, сміялися та вже хтось біг, доганяв вінок, а дехто тільки позирав у сторону дівчат, спостерігав, усміхався.
Лише двоє хлопців з вінками підійшли до дівчат, а решта розмахували руками . Було чути, як розповідали, що лише ці були близько біля берега. Вінок Валі та вінки декількох дівчат понесло течією в сторону залізничного мосту. Хто там туди поженеться! По перше пагорби обривисті, по друге, місцями ріс очерет, в пітьмі хіба, щось побачиш? Та й далеченько, ніхто не наважився кинутися в річку, попід берег можна відразу глибоко погрузнути в мул.
Ближче до півночі молодь стрибала через багаття, хтось у парі, а деякі хлопці хизувалися, показували своє уміння.
Зоряна ніч… Жарти, пісні, анекдоти, підіймали настрій. Дівчата пригощали хлопців солодощами та напоями. Близько третьої години ночі дехто поспішав додому, мав їхати в гості. А хтось залишався до ранку, біля річки насолоджувався прохолодою та слухав музику, що линула з приймача.
Роман з посмішкою підморгнув дівчатам, взяв під руки дружину й Валю,
- Гадаю досить! Погуляли гарненько, повеселилися, гайда додому, треба хоч трохи поспати. Нині приїдуть теща з тестем, треба зустріти на висоті, як кажуть,тож вперше гості навідаються до нашої оселі.
Валя прийшла додому, відразу вклалася спати. Копошилися думки, в інших все добре, а мені навіть немає з ким пофліртувати. Яке складеться життя далі? Поворожити б чи, що? Але тут же, в душі сміялася над собою.
Проснулася майже в обід, розбудив пес, дуже рвався з ланцюга, гавкав, так гарчав, аж захрипав.
Вона в привідчинене вікно висунула голову, біля хвіртки стояли двоє чоловіків похилого віку. По- святковому одягнена мати виходила з хати, обіймалася, цілувалася з ними. О, має гості, за матір промайнула думка. Знову впала в ліжко, вкрилася ковдрою, навіть сховала голову, заснула.
Розбудив її гучний сміх, накинула літній халатик, зайшла в кімнату.Що тут дивитися та говорити, п`яні очі матері все розповіли. Чоловіки з обох сторін тримали чарки з горілкою, умовляли її випити. Вона різко відчинила навстіж двері,
-Не знаю хто ви і не запитую, прошу покинути наш дім.
Мати здивовано відреагувала на ультиматум дівчини, встала із-за столу, ледь втрималася на ногах, волосся з під хустки закривало частину обличчя.Намагалася втримати рівновагу, почала кричати,
- Це мої двоюрідні брати! Ти, що доню сказилася ?! В такий день виганяти гостей! Бач, господиня знайшлася! Не смій! Сама звідси забирайся! Скільки будеш, ще дівувати, мені заважати жити?!
Її немов ошпарили окропом. Це вже не вперше такий концерт, але ж було давненько, щоб так напитися, майже рік минув. Вона думала, що мати нарешті схаменулася, адже клялася ж, що не буде пити. Поспішила в свою кімнату, похапцем одяглася в штани, на всякий випадок взяла тоненьку курточку, може ввечері буде прохолодно. В пакет склала парасольку, пляшку з водою та пачку печива. Треба зникнути з очей на якийсь час, хай втихомириться.
Йшла до річки немов у тумані, від болю рвало душу. Ну, чому ж так? Яка несправедливість! І в той же час думала, що ж мати ? Тож без неї зовсім пропаде, не працює, а що, як знову зведеться з алкашнею, тоді вже не знати чого чекати. Але добре, хоч хата оформлена на неї, то вже не проп`є, витирала непрохані сльози, заспокоювала себе.
Сонце, ще добре припікало, але віяв невеличкий вітерець, який час від часу куйовдив коротко підстрижене волосся. Здалеку відчувався запах квітучої гречки. Вже, проходила вздовж неї та й зупинилася, вдивлялася в красу поля, яке від вітру хвилями переливалося білим і рожевим кольорами. Метушливі бджоли швидко перелітати від одної квітки до іншої, збирали нектар. Присіла, обома руками обійняла частину квітучих стебел, немов у букет, пригорнула до себе,
-Ой, яка ж краса, яка насолода, яка гарна моя земля! Ні , куди їхати? Тільки тут жити, в своєму містечку….
Раптово маленька пташечка пролетіла над нею, від несподіванки примружила очі. Різко повернулася, поправивши волосся, довкола все озирнула. Добре.хоч ніхто не бачить мене, а то б напевно сміялися. Поспішила до річки. .
Вона не йшла до розлогистого клена, мала напрямок ближче до залізничного мосту. Там, за пагорбком, був невеликий пляж, щоб менше мулу, колись завезли багато піску. Тут можна гарно відпочити, покупатися, тільки одне заважало, це гудіння потягів. Навіть у вихідні дні, сюди приходило мало відпочивальників. В цьому місці з обох сторін річку охороняли кущі шипшини та глоду, де - не - де росла малина та ожина.
Раптово зірвався вітер…. Де й взялпся хмара, падав густий дрібний дощ. Відкрила парасольку, ховалася між кущі. З них вилетіло декілька горобців й неподалік знову сховалися в кущах.
Вона, трохи далі,в сторону від пляжу, за кущами, біля самого берега побачила човен. В ньому сидів чоловік, був одягнений, голова накрита рожевим, поліетиленовим пакетом. Він ухилявся від дощу, вода швидко стікала з пакета за комірець, вже раз - по - раз намагався рукою струсити воду.
Зацікавилася, уважно придивлялася, хто б це міг бути? Раптом побачила, як він підняв вудочку, на гачку тріпалась гарна рибина.
-Ого! Нічого собі - голосно вирвалося з її уст .
Чоловік зняв пакет, озирнувся, напевно почув, роздивлявся на всі сторони. Він таки побачив її парасольку, поспішав до неї. Тікати, куди, та й чого? Дощ хлюпав, але рідший, знову з`явилося сонце та воно вже котилося ближче до заходу. Вона піднялася назустріч, чомусь раптово почервоніла. Ух! А він нічого, бігаючи очима з під парасольки, оцінювала його.
- Доброго дня! Ще одна жертва дощу, як і я, - сміливо з усмішкою, прикриваючись руками від дощу проговорив хлопець.
Ой, це ж хто? Десь бачила його? Бігаючи очима по його обличчі, намагалася пригадати. Смарагдові красиві очі…її кинуло в піт. Загупало серце, зараз пригадаю, наполегливо думала вона. Ні, мабуть таки Сергій, хіба могла помилитися?
-Валю! Що забула, не пам`ятаєш, не впізнала ?А, ну, подивися, ти ж весь час в школі кепкувала з моїх балухатих очей,, пригадай!
Її, як окропом обілляли, аж здригнулася. Він спритно підхопив парасольку, ховався поруч з нею. Така несподіваність, тремтіла, як листок під дійством вітру. Не могла сказати й слова, розгублено позирала, ховала очі. Сюрприз, це ж Сергій зі школи. На два роки старший за неї, в дев`ятому класі марила ним, перше кохання, але на жаль не взаємне. Та він про це не знав, які в душі хвилювання вона приховувала при зустрічах. Лише один рік і він закінчив школу, з часом здавалося все згасало, але десь далеко час від часу жевріло. Як згадає школу, так відразу й тьохкало сердечко, от хоча би ще раз зустріти, побачити його, який він зараз?
Вони жили по різних кінцях містечка, напевно тому й небачилися кілька років.
Він взяв її за підборіддя, заглянув в очі, а там немов сонячні зайчики. Вона не пручалася, її уста манили, він ніжно поцілував.
-Сергію, що ти, - голос тремтів, раптово відпихнула його.
Він підслизнувся, махав руками, але вдалося вхопитися за кущ малини. Відчув біль, голочки залізли в долоню, скривився,
- Ах!
Не могла зрозуміти в чому справа. Та вже побачила в руці малину,
- Ой Сергію! Вибач, все це так зненацька, я не хотіла.
Він намагався не хвилюватися,
- Та ні, це ти вибач, побачив твої пухкенькі уста, не втримався, пробач, але ж ти така гарненька стала.
Вони світили ліхтариком від телефону, витягали з долоні, з пальців маленькі голочки малини.
Закінчився дощ, зовсім стемніло, Сергій наносив хмизу, розпалював огнище,
- Валю, бачу додому не спішиш…. Може вночі разом порибалимо? Перекусити в мене є дещо та й юшки можна зварити, є каструля, цибуля, лавровий лист й сіль знайдеться.Що скажеш?
Опустивши голову донизу, усміхнулася,
-Та я це… Не думала йти додому, до мами гості прийшои, ти ж напевно знаєш які. Надіялася на гарну погоду, думала тут нікого не буде, передрімаю, а завтра й на роботу.
Сергій відчував, як вона хвилюється, обійняв за плечі,
-Ти мене не бійся! Я нічого не заподію поганого, просто повір мені, розкажи, яким життям ти зараз живеш?
Біля вогнища Валентина, як на сповіді, розповідала про своє життя. Вона, зважуючи кожне слово, говорила не поспішаючи. Він уважно слухав й одночасно варив юшку.
Вже смакували з каструлі, як малі діти, по черзі, їли по десять ложок. Ложка ж була одна, треба ж якось поділитися.
- Гарного карася спіймав, смачнючий ,- облизувала ложку, крадькома, на ньому зупиняла погляд.
Зажеврів вогник кохання, задоволено дивилася на нього, раділа,що зустріла. Після гарячої юшки, в теплих обіймах, засинала в човні.
Світало… По небу вигравали рожево-фіолетові промені. Лунали голоси птахів, цвірінькали горобці, в пошуках їжі, перелітали з одного куща на інші.
Вона відкрила очі, в човні сама. Неподалік, побачила Сергія, не поспішаючи, важкою ходою, з пакунком в руці, підійшов до неї.
- Доброго ранку! Проснулася, ще трохи зарано. Я тут, перейшов до друга, взяв термос та дещо на сніданок.
Приємно вражена його поведінкою,
- Тож далеченько! В мене печиво є до чаю .Зараз заваримо з м`ятою, смакота буде!
Він уважно придивлявся до неї, підморгував,
-А ти зранку, ще краща, ніж ввечері.
Зніяковіла, відвернулася до річки. Він сміливо взявся за її плечі, розвернув до себе. Вид розквітлої троянди, щоки горіли, личко ніжне, біленьке, в очах вогники кохання. Він все зрозумів, приголубив до себе, за якусь мить поцілував.
Як тепло в його обіймах, які солодкі поцілунки та раптово випурхнула, як птаха, з його обіймів, відійшла в сторону.
-Що таке, Валю? Щось не так? Не тікай, я тобі, що противний?
Їй стало не по собі, зашарілася,
-Та ні, просто я ж про тебе нічого не знаю. І ось, так відразу поцілунки, провела з тобою ніч.
Веселий сміх пролинув над річкою,
-Щоб так всі люди проводили ночі, мабуть би вже на землі й нікого не було.
-Я, щось не так сказала? – почала несміливо виправдовуватися.
- Все буде добре! Чого ти? Не хвилюйся, ще все попереду. Ось, сьогодні після роботи, як буде погода знову порибалимо, я тобі все про себе розповім. А зараз давай будемо снідати.
Нахабні горобці побачили на рушникові продукти, почали скакати, підбиратися ближче. Вона сміялася з них, а вони здавалося дражнилися з нею. Коли кусала печиво, здавлося намагалися залетіти прямо в рота. Він сміявся, часто підморгував й пив чай з одноразового стакана, що приніс від друга.
Вона поспішала на роботу, ввечері знову мали зустрітися. Дивився вслід, почухував чуба, вкотре поправляв волосся на голові. Ой, гарненька ж стала, бентежить, чи я закохався? Тоді така худенька, як гидке каченя, а зараз славна, жадана, як в полі квітка польова. Тю, ти дивись, що це мене так думки заносять? Ще почну писати вірші про кохання. Позирнувши на річку, посерйознішав, але ж, як далі бути,? Як їй сказати, що я інвалід? Мабуть цього, ще не помітила, А помітить, що скаже?
Роздягався, знімав з себе одяг і протез. Граната пошкодила ступню, прийшлося зовсім зостатись без неї. Це добре, що на лікування попав в Ізраїль, вдалося ногу спасти. Протез зроблений по нових технологіях, в капцях майже не помітний. Він інколи задумувався про минуле, бажання жити краще покликало на Майдан. Тому й пішов добровольцем захищати Україну, майже рік воював, потім поранення. Добре, хоч признали учасниками бойових дій, тепер має групу. Та все частіше огортає розпач, ще йде війна, а допомогти нічим не може. Два місяці, як вдома, в військкоматі пообіцяли взяти на роботу. Погляд до річки, а думки за вечір, як вона відреагує? Не міг визначитися, як краще їй сказати.
Біготня, розмови, цілий день Валентина біля автомобілів. На кілька хвилин зайшла в кафетерій, щоб випити чаю. За столом Роман з Олександрою насолоджувалися кавою. Привіталася, з чашкою чаю присіла біля них, Роман відразу запитав,
-Ти .де пропала? Вчора ввечері зайшов, хотів на вечерю запросити, а в вас вдома «весілля» та тільки без тебе, в когось ночувала?
-Та потім якось розповім, зараз не маю часу, буду бігти, я ж на роботі. На ходу допивала чай, поспішила до виходу. Відрвзу думка- треба зайти подивитися, може гості вже поїхали.
Цілий день, як білка в колесі, пилюка стояла стовпом. Жарко, і душно, зовсім не відчувалося, що вчора пройшов дощик. Завантажився останній автомобіль. Вона в зошиті підбила підсумки дня, занесла диспетчеру й поспішила додому, подивитися, що там відбувається.
Навстіж відчинені двері, тихо… ця тиша злякала її, може раптово матері стало зле? Тихе сопіння линуло з її кімнати, мати й двоє, так званих братів, покотом спали на дивані, одягнені, навіть взуті. Від них дуже смерділо перегаром. Страшно подумати, щоб це побачив Сергій, хіба захоче зі мною діло мати. Напевно таких людей стороною обходить. Бідкалася в душі, від думок хололи руки.
Не поспішаючи милася, в літньому душі, думала, чи варто йти до нього? Все ж в серці мала надію, полетіла б в його обійми, щоб відчути той, солодкий поцілунок, який ще відчувала на устах.
На столі залишила записку, збрехала, що пішла ночувати до однокласниці. Знала, що не шукатиме, коли в запої, ніколи не думала про неї.. Їй часто доводилося ночувати в сусідів, а інколи й в однокласниць.
Валя вийшла з магазину, купила дещо з продуктів. З гарним настроєм йшла до Сергія. Вітер пестив обличчя, їй здавалося студив розчервонілі щоки та стрімке бажання побачити його.
Він все спланував за день, рано наловив риби, приніс додому і попередив батьків, що може завтра прийде з дівчиною, хоче їх познайомити. Батько з під лоба зирнув на сина,
-Вона з наших, чи чужа? Знає, що ти інвалід?
Сергій стримано заговорив,
-Не журіться дівчина гарна, правда без батька виросла, покинув їх, мати трохи хвора, любе випити.Думаю діло поправне, підлікується, все буде добре. Валя гарна, роботяща, я її, ще зі школи знаю.Та вам все одно з нею не жити, он Танюха підростає, вже майже дівка.
Батько сердито заперечив,
-Ти, що не знаєш, що дівчата з хати йдуть , а не хлопці, показуєш на сестру, їй допіру п`ятнадцять минуло.
- Так, то ж колись так жили, а зараз кожен мріє окремо і я теж.
Мати Сергія працювала вчителькою початкових класів. Завжди зважено ставилася до любої теми, почувши розмову, звернулася до чоловіка,
-Ти Дмитре не спіши, час покаже, все розставить по своїх місцях. Йому жити, кого знайде так і буде, де захоче жити, хай сам вирішує.
Сергій, задоволений такою розмовою, спішив до річки. Мати взнавши за дівчину, наказувала бути серйозним, не спішити з почуттями, щоб часом не образив її, раз дитина виросла без батька та, ще така мати, то десь-то не солодко їй живеться.
Валентина летіла… в душі відчуття крил, мов птаха. Немов на перше побачення. Від думок частішало серцебиття, що буде сьогодні, що розкаже? А може справді вона його зможе кохати так, як хотіла тоді в школі, коли мріяла засинати в його обіймах. І навіть йому писала вірші.Згодом вечорами потай читала й з ними засинала, немов в вишневому гаю.
«В обіймах, тут, у вишневому гаю
Де серце завмирає від почуттів
Будемо разом в нашому раю
Сп`яніємо від запаху пелюстків
Подаруй мені смарагдові очі
Коханий, я давно в думках твоя
Будуть у нас солодкі, ніжні ночі
Віддам тобі… всі пристрасті дівочі
Ми знайдемо з тобою наше щастя…
Тю, дивина, пригадала, це ж треба! Вже йшла й сміялась про себе, колись і правда може прочитаю та чи сприйме він мене такою….
Він вже чекав на неї, на всю долину пахла риба. Підійшовши, побачила, як шашлики, підвішена риба смажилася над жаром.
Радо обійняв, хотів поцілувати, але вона вирвалася.
-Ух, Сергію, не треба, так не далеко й до гріха ,- випалила зненацька й опустила голову.
Сиділа мовчки, неначе спостерігали за річкою та насправді кожен думав про своє.А вода в річці виблискувала на сонці, від вітру рябіла, деінде з`являлисялися круги.. Біля берега, хвилі немов гралися з водоростями, вкотре їх відносили на пісок й знову забирали з собою.
За вечерею Сергій розповідав про своє життя після школи. Закінчиши курси водіїв, якийсь час працював в автопарку на маршрутці, а потім поїхав в Київ на Майдан. Відчувала, йому боляче згадувати страшні події, тож намагався розповідати стисло, без подробиць. Коли почав розповідати про Донбас, зненацька почули голос,
-Ось ти де? А ми облазили мабуть з кілометр, вже думали біля річки тебе немає, прийшли на запах смаженої риби,- Роман говорив трохи збудженим голосом, біля нього стояла дружина.
-Валю , тобі треба додому, мати до нас прийшла, вся труситься. Ми, визвали швидку, дуже тиск піднявся, їй щось вкололи, але від лікарні вона відмовилася.
Сергій відразу її заспокоїв,
- Не хвилюйся, підемо разом, я тільки з тобою, заперечення не приймаються.
Олександра йшла поруч з Валентиною, намагалися йти, як найшвидше. Позаду йшли чоловіки, про щось не дуже голосно розмовляли.
Роман трохи знав Сергія, адже вчилися в одній школі, він старший за нього на два роки,
-Ти дивися не ображай дівчину, вона непогана, я сусід, її добре знаю, виросла на очах. Правда з матір`ю проблеми та вона теж непогана жінка, інколи буває, ця клята горілка її затягує. Скільки раз говорилося, щоб полікувалася, не хоче, ти не уявляєш, як дівчині живеться.
На мить зупинилися, Сергій збуджено заговорив,
-Ти знаєш, я пам`ятаю її, ще зі школи, мені здавалося, що я їй подобався та й зараз, бачу вона не проти зі мною бути. Я готовий хоч завтра з нею під вінець та є одна проблема. Був на Майдані, потім на Донбасі, тут, таке діло, розірвалася граната, добре , що живий залишився, але маю протез.
Роман відкопилив губу, хитнув головою,
-Я бачу, ступаєш обережно, помітив, що йдеш не поспішаючи, почекай хвилинку.
Роман догнав дівчат,
- Ви йдіть, нам треба в одне місце зайти, ми вас доженемо
Валя хвилюючись,
-Він, що з тобою?
-Так- так, не хвилюйся, ми не довго.
-А може йому краще всього не бачити, хай не йде з нами, мабуть хай йде додому.
-Та ні, слухай, він вирішив з нами йти, хай йде, я не можу заборонити. Ти не хвилюйся, ти подобаєшся йому, я ж бачу, в цьому трохи розуміюся, ще в тебе на весіллі погуляємо.
Сергій розповів Роману, про свою інвалідність, про те, що обіцяли взяти на роботу в військкомат. Хвилювався, як як має їй про все розповісти.
Роман підтримав його в розмові,
-Я думаю все буде добре та про це маєш сам розповісти, наодинці, без свідків, ти ж чоловік, маєш мати достатньо сили волі.
Вже майже ніч, по всій хаті горіло світло. На вулиці в гамаку лежала мати, вона тільки спостерігала, що робила молодь. З хати були винесені деякі речі. Валя з Олександрою вапном білили кімнати, чоловіки на веранді фарбували вікна та панелі. Роман , як старший серед них, керував, що і , як все робити, він з Олександрою, немов родина допомагали зробити все до пуття.
Світало…. на подвір`ї пахло фарбою й сосисками, які смажилися на вогнищі. Молодь весело спілкувалася. Валентина посміхалася, їй хотілося обійняти всіх, поцілуватийі подякувати за допомогу. Вона не могла не помітити, як старанно все робив Сергій. На якусь мить, себе відчувала щасливою.
Проснулася Надія… просила пробачення, з під лоба позирала на доньку. Їй соромно, що при таких обставинах познайомилася з Сергієм та Олександрою. Вже згодом, наодинці з донькою, пообіцяла, що зовсім не буде пити горілки. Валентині хотілося в це вірити, але вмовила піти до лікаря, поїхати в Вінницю на лікування. Мати зайшовши в хату заплакала,
-О! Все встигли зробити, а я думала вже помру.
-Мамо, на кого мене залишиш?
-А , що хіба Сергій не твій хлопець, він наш, чи звідкись?
-Наш мамо, ми в одній школі вчилися, живе в ту сторону, за кар`єром. Та я не впевнена, що він мій хлопець, про це зарано говорити.
-Та я б так не сказала. Бачила, як він на тебе дивиться, дурному зрозуміло, може в тебе з ним вже, щось було?
-Це тебе не обходить, ти ж знаєш, я давно сама вирішую, що і ,як буде в моєму житті, не маленька вже. Лише одне прошу , не впирайся, якщо хочеш, щоб я вийшла заміж, як всі дівчата і була щаслива, не заважай мені, прошу покинь пити, лягай в лікарню, підлікуйся.
Валя проводжала Сергія до хвіртки…. їй було трохи ніяково, ховала очі,
-Дякую тобі, вибач, але я так живу.
Поцілунок в щоку… прошепотів на вухо,
-Я ввечері прийду…
Роман і Олександра спілкувалися з Надією, розповідали про своє життя в Києві.
Вже йдучи додому Роман з Валентиною перекинувся кількома словами, щоб більше ніхто не почув. Дещо запитав про рибалку та чи поообіцяв прийти Сергій.
Валя повеселіла,
- Обіцяв ввечері прийти….
Сергій усміхнувся, підморгнув,
-Ну - ну, давай - давай, а то, як кажуть зима не за горами.
Декілька хвилив і в начальника кар`єру, підписала заява на два дні за рахунок відпустки.
Після лікарні, з направленням їхала в Вінницю. Вдалося покласти маму на лікування. Мати вже майже не сперечалася, без нарікань підкорилася донці.
Валентина вже одягла улюблений, літній сарафан, який підкреслював її стан. Квітучі соняхи на одязі дуже пасували їй. На вигляд, як молоде закохане дівчисько, з трепетом чекала приходу хлопця. Саме на вечерю смажила картоплю. Сергій одягнений в білу футболку й сині джинси переступив поріг. В руках букет червоних троянд. Ой, який красивий, затаїла подих, не в в тому рябому одязі.Поцілунок в щоку, прийнявши квіти, подякувала, притулилася до нього,
-А ну, посмакуй, яка я куховарка? Оціни!
Вмить на вилку підхопила кілька шматочків.
-Е ні, справжній поцілунок, тоді посмакую.
Поцілунок був довгим. Згодом покуштував,
- Мабуть таки поцілунок кращий за картоплю,- усміхнений, обійняв її.
За вечерею вона все йому розповіла про маму та про лікарню.
- Завтра завезу їй деякий одяг й піду на роботу, без мене там завал. Слухай, давай сходимо на річку, скупаємося. Така жара… Тобі в джинсах гарно та чи не жарко? Бачу хлопці ходять у бріджах, чи ти соромишся? Вважаєш себе старим? - запитала, морщила личко, весело з усмішкою, зазирала в очі.
За мить помітила, ледь зблід… Він встав із- за столу, відійшов до вікна. В її грудях похололо, затерп язик, забракло слів, зіпсувався настрій,. В душі картала себе, от дурепа, язик теліпається, несу не те, що треба.
Запала тиша…. Він задумливо дивився в вікно,
-Я б хотів цими днями познайомити тебе з батьками , що ти на це
скажеш ?
Вона мовчала , відчула, тіло хвилею огорнуло теплом.
-Гаразд, давай на вихідні, я згодна.
Присів біля неї, задоволено зажав в обіймах. Гарячі поцілунки, визвали феєрверк в почуттях до нього, вже сама обіймала його, зазирала в очі, цілувала. Згодом запитала,
-То йдемо купатися чи ні?
Збентежено, як вітерець моталася по кімнаті, збирала деякі речі.
Вони минали останній будинок на вулиці, а далі долина. Йшли взявшись за руки, веселі, позирали один на одного.
Сутінки прилягали до землі…Сергій перервав мовчанку,
-Валю, я інвалід, на групі, мав поранення на Донбасі, лікувався в Ізраїлі.
Перехватило подих, кров прилинула до її обличчя, відразу думка, може не здатен, як чоловік, чи може дітей не буде?
Обоє мовчали, він чекав, що вона перша, щось скаже, а вона, як підстрелена пташка, не знала, як діяти далі.
Вже підійшли до річки, вона на ходу зняла халат, подумала, невже я його не зумію звабити, як в кіно, це роблять жінки? Хіба я така вже потвора, здається ж не гірше декого, заспокоювала себе. І шубовснулася в воду, весело охаючи та ахаючи від задоволення, вміло поплила проти течії.
Він роздягався, нахилявся, їй було пагано видно, що він там робить, розвернулася, підпливла ближче. В цей момент, їй здалося небо накрила суцільна чорна хмара. Від побаченого розхвилювалася, кілька раз вмилася. Це вона побачила протез, який він щойно зняв. Їй вперше в житті довелося це побачити. Здалося в річці зупинилася вода, немов у іншому світі знаходилася, серце гучно билося, зморозило, відчула, що тремтить.
-Валю, ти зможеш такого покохати? - голосно запитав й кинувся в воду, як подалі від неї.
Від цих слів, завмерла душа, в голові зашуміло, стрепенулася, вийшла з води.ЇЇ погляд там, в річці, де плавав він, сильно розмахуючи руками, немов бився з якимись перепонами.
Прийшовши до тями, освідомивши, переваривши все в собі, що побачила, намагалася заспокоїти себе. Тьху ти, це що я, чому така реакція? Але ж бачила по ТБ, чому так вразило мене? Дурепа, подумала про інтимне. Але ж я про нього мріяла, так хотіла зустріти, а тепер відмовитися від своєї мрії? Ні, тільки не це! Так і буде, це не завадить його кохати.Якби він мені тільки освідчився, пішла б за нього на край світу й не думала б. Вже спокійно, зважено роздумувала вона. Залпом з пляшки випила мінеральної води й кинулася в воду. Пливла до нього.
Сергій, побачивши її, став плевти назустріч, раптово зник в воді та за мить з`явився перед нею,
-Ну, що підеш за мене, я згорів в собі, відколи тебе побачив. Чи покрутиш і, як непотріб викинеш?- запитав хвилюючись.
Обома руками обійняла, повисла на шиї,
- А ти , що освідчуєшся тут, у воді? Кличеш мене заміж, чи як?
Підхопив її на руки.
- Я кохаю тебе! Чуєш, кохаю,- гучно линуло над водою, полетіло, розвіялось по долині.
Отямившись від поцілунків, вона вискочила на берег, щоб він не відчув незручності, з рушником у руці, побігла на пагорб.
Він одягався, не озираючись. Вже стояв дивився на річку, посміхався, здається не злякала, щирий погляд.
Вона підійшла , тілом припала до його спини,
-Я тебе давно кохаю, чуєш!
Набравшись хоробрості, прочитала йому той вірш, що колись писала. Заворожено, здивовано дивився на неї,
-Це хто писав? Такого я не чув, ніде не читав…
-Ці слова написані тобі, ще коли ти закінчував одинадцятий клас, пригадай вечір в школі, пам`ятаєш, були конкурси. Вже тоді моє серце страждало за тобою, ще тоді я закохалася в тебе. Кохання тліло, ти знову з`явився в моєму житті, розпалив вогонь.
Присмак гарячих поцілунків, відчувався на устах, п`яніли від ніжностей.
Тихо… Ясно світив місяць, загадково мерехтіли зірки.
Давно всі спали… Усміхнені, щасливі, після ніжного кохання й пристрастей, вони поверталися додому.
Сергій додому не пішов, залишився в неї…
В вересні на вихідні, приїхав Роман з дружиною, допомагали зробити курінь, готувалися до весілля.
Минув рік… Дві родини й друзі зібралися за святковим столом, хрестили малого Іванка, йому допіру виповнився місяць, назвали на честь прадіда, який загинув у Велику Вітчизняну війну.
Валентина й Сергій усміхнені, щасливі сиділи поруч, раділи життю, задоволено дивилися на гостей. Роман, хрещений батько Іванка, схилився над коляскою, з цікавістю дивився на сонного малюка. А поруч , з усмішкою на обличчі, на нього позирала вагітна Олександра.
Надія, припрошувала сватів й молодь відвідати страви. Вона тішилася донькою й зятем, не відчувала одинокості, раділа щастю, що прийшло в їхню оселю.
17.04.2017р.
ID:
729144
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.04.2017 08:19:00
© дата внесення змiн: 18.02.2021 16:46:46
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Доброго ранку та прекрасного дня. 
дякую за гарне привітання! Вам теж сонечка і радості. 
