За твором Ольги Шнуренко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728681
Швидка дружба закінчується довгою ворожнечею
. (Віктор Суворов «Акваріум»)
Про друзів вірних мріємо весь час.
Яке це щастя мати вірних друзів!
Це ті, що не покинуть колись нас,
Створивши цілий ряд своїх ілюзій.
І в радості, і в смутку поряд вас.
У них не можуть бути черстві душі.
Краса душі немає в них прикрас.
До друзів не проявиться байдужість .
Хороший друг - неоціненний скарб.
Не кожен може скарбом похвалитись.
Така душа яскрАвіша всіх фарб,
Лиш добротою може засвітитись.
Нема страшніш, як друг стає твій ворог.
І клякне, й божеволіє душа,
Бо дружбу перетворюють у порох...
Яка ціна цій дружбі? ні гроша...
Думка висловлена майстерно, проте не у всьому з дуамкою погогджуюся. Друзв на ворогів не перетворюються ніколи. Значить ворогами вони були з самого початку. А справжні друзі залишатьс друзями і тоді, коли між ними пролетить хмаринка непорозуміння. На дрібниці не варто звертати уваги, а тим більше заносити друзів у список ворогів. Все проходить, дружба залишається. Або ж вона не була дружбою. Дорожімо дружбою!
Гарно, Надійко! Друзі-це справді неоціненний скарб,але все ж треба бути обачним, бо недарма ж кажуть: "Захисти мене, Боже, від друзів, а з ворогами я й сам впораюсь"... За спавжніх друзів!!!
Болюче питання зачепили, Надю.
Маю чимало вірних і давніх друзів. Щаслива тим, що і рідні мені люди – друзі. Ті ж, що стають ворогами з тих чи інших обставин...– мені їх жаль. Жаль, що не вміють прощати, жаль, коли втрачають людську подобу, але не бачать себе, а лише судять інших...
Волію "розходитись по-людськи", без образ і принижень.
Справжній друг - дарунок долі. Не всі і не завжди мають вірних, а значить справжніх друзів. Є і в мене така подружка, без якої б життя моє було б сірим. Вона, як сонечко. З нею затишно й тепло, цікаво й просто добре. Другом вважаю й свого чоловіка.
Надю, прекрасний твір!!!
Прекрасний вірш на серйозну тему. У пору своєї молодості я мав вірного друга. На жаль він загинув під час автокатастрофи. Зараз, вже майже півстоліття, моїм другом є моя дружина.
Як не мене, справжній друг це рідкісний і неоціненний скарб, тому справжню дружбу потрібно цінувати. Тож і мені хочеться до своєї думки додати вірша.http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248552
Правду кажете, Ніно.. Бути другом, та ще вірним це - рідкість. Це бути ніби братом.. На це треба мати талант і добре серце.. На радість, у мене є такі друзі...
Ми, люди, слабкі істоти. Іноді поступаємо негоже. Наприклад, я дуже імпульсивна. І з гарячки можу випалити не зовсім приємні речі. Але швидко відходжу. І якщо неправа, то прошу пробачення. Прощаймо одне одного. Звісно, коли друг тебе ображає, підставляє і це робить неодноразово, то краще з таким не дружити.
Дякую, Любочко, за такий коментар.. Як ми з вами схожі... Я завжди перша прошу пробачення і пропоную примирення... та, на жаль, є дуже горді друзі, та, мабуть, вони ніколи ними не були, а просто випадкові знайомі...Про них треба забути....