ОТ ТАКІ ПИРОГИ
(насправді вірш про собаку Барса!)
Песик Барс засумував.
Ліг, із уст ні пари.
Може хтось його злякав?
Може, хтось ударив?
Може, з'їв він щось не те,
Має біль у шлунку?
Чи нашийник шию стер, -
Точить Соню думка.
Ні веселий, ані злий.
Лапу лиже-мочить.
Підійшла:
- Привіт, малий!
Погуляти хочеш?
Встав, мов після жаху-сну.
Очі – наче з леду.
Праву лапу затиснув –
Ту, котра спереду.
- Травмувався? Не до втіх?
Не пустив і звуку.
Притулився лиш до ніг
І лизнув у руку.
До воріт пішов на трьох.
Дівчинка – до тата.
- Захворів наш Барсик. Ох!
Треба лікувати!
- Що не так з ним, говори?
- Лапку він пошкодив.
Піднімає догори,
Як подвір’ям ходить.
Вийшов батько тут у двір.
Глянув на собаку.
Скаче Барсик по траві,
Наче неборака.
Бачить це мала, й сльоза
Вже тремтить на вії.
- Не хвилюйся, - проказав
Тут татусь Софії.
- Пса в автівку ми візьмем.
Витри з личка хмару!
Лікувати відвезем
До ветеринара.
Витяг миттю свій айфон
І пішов в атаку.
Лікар мовив: «Є резон
Привезти собаку».
Цвяха витягли з ноги.
Дали псу укола.
От такі то пироги.
Винен хто? Микола –
Брат Сафійчин. Він на днях
Майстрував шпаківню.
Викинув похилий цвях,
Мов затерту гривню,
У траву. А Барсик стриб –
На гостряк ногою.
Знай! Робив щось - прибери
Місце за собою!
Зі святом. Ще трохи поправила ( як завжди) 
