Душа, мов білий голуб із вікна,
так випурхнула навіть не побачиш.
Лиш мить тому раділа, вже сумна,
ти їй напевно цього не пробачиш.
Десь там, цілує небо в вишині,
обітре сльози бідній сиротині.
А як мені без неї ? Як мені
зібрати все до купи по зернині.
Десь наливає колосок життям,
гіркій неправді дивиться у очі.
А моє серце із передчуттям,
ти повернись до мене хоч до ночі.
Загубишся у вихорі біди,
жорстоким людям попадешся в руки.
Може один подасть тобі води,
а інший тішиться з твоєї муки.
Ти їй напевно цього не пробачиш,
лиш мить тому раділа, вже сумна.
Так випурхнула навіть не побачиш,
душа, мов білий голуб із вікна.
Автор Лариса Мандзюк.
