Я іду до зелен гаю,
І природу споглядаю,
Жде мене біля ставка:
І калина, і верба.
Я дивлюсь в ставкову воду,
Бачу в ній живу природу,
Тільки все там навпаки:
Верх - у низ, низ - догори.
Кучерява, зенен-сиза:
І верба моя, й калина,
Воду п"ють прозоро-чисту,
І вдягаються в намисто.
Та сумні біля ставка:
І калина, і верба,
Бо весілля свого ждуть,
А свати чомусь не йдуть.
Біля них і я постою,
Посумую я з вербою,
До калини пригорнусь,
Мій коханий не вернувсь...
Десь поїхав ще зимою,
-Повернусь, -казав, весною,
Вже прийшла давно весна,
А його нема й нема.
Може він уже другую
Десь кохає й не сумує,
І тому мене покинув?..
А можливо він загинув?!.
Так з калиною й вербою
Посумую і постою...
До них ніжно пригорнусь,
Та й додому повернусь!..
Сонечко!
