Пар над чашкою
закарбовує аромат
у пам'ять.
Нелегко зараз.
Витримати б час.
Відведений не для нас.
Лине музика,
трохи забуваюсь.
За усмішкою сховаюсь.
Нікому не треба знати,
що очі приховують,
і що можуть сказати.
Нестерпно важка монета,
золота.
Вимірюю життя тими митями
котрі виринають в рядках.
Давно поборений страх.
Самотності.
І єдиний вогник,що тримаю в руках.
Не відпущу-
любові гущу.
Знаєш,
мушу...
Далі ховатися.
І усміхатися.
Не пускати хмари у душу.
Притулюся до гарячої чашки,
і хоч трохи зігрію спогади.
Насправді,якось невесняно холодно .
Піднімаюсь словами-сходами.
І не розумію ,що дію.
Так полічила,
забагато "не".
Мабуть,все мине.
Скоріше б.
І весна куточок
у серці все ж віднайде.
Стане тепліше.
