Вчить нас життя цінувать не коханих.
Каже, що любить, і всі так вважають.
Хочуть, щоб разом були. Невблаганна
Стану для всіх, наче справжнє прокляття.
Не відчуваю від тебе любові,
Тільки помилки у себе я чую.
Я не така, непотрібної крові.
Щось не влаштовує? Ти невідчутний!
Не відчуваю від тебе підтримки,
Тільки мільйони якихсь зауважень,
Наче я зайва на небі хмаринка.
Так роздратовую? Годі цих скаржень!
Щось обіцяєш, а потім забув,
Плани змінив, наче так усе й треба.
Те, що сказала тобі я – до неба.
Знаєш, для мене ти вщент потонув.
Я твоє серце лишень загублю.
Ти мене просто дратуєш до ночі.
Знаєш, насправді тебе не люблю,
Мати дітей я від тебе не хочу.
Вибач, що я прив’язала до себе.
Це не кохання, а звичка здебільш.
Хай вона зникне, злетівши до неба,
З щастя тепер тільки пишеться вірш.
"Вибач, що я прив"язала до себе" - єдина помилка....Але все можна виправити і залишаться лише вірші... 
