Вибіг песик на місток,
ніс в зубах сала кусок,
себе побачив у воді,
повеселів й дуже зрадів.
Подумав: "Треба забрати
сало в другого собаки,
одного ж бо мені мало,
та й люблю я дуже сало!"
Щоб наїстись досхочу,
й ситно стало щоб йому,-
не роздумуючи сходу,
швидко стрибнув він у воду.
Та лиш обмок той пес, як вовк
і ще й впустив з зубів кусок...
Вода те сало підібрала,
лишила песика без сала,
а він же був дуже голодний,
до того ж став ще й зовсім мокрий...
Отож не треба бути жадним,
думкам лихим не буть підвладним,
не зазіхати на чуже,
щоби не втратити своє.
Й серед людей таке буває,
як на чуже хтось зазіхає,
часом втрачає і своє,
й ганьба до того пристає...
Ділитись з ним, хто потребує насправді, краще, ніж проявити жадібність. 
