1918 рік... Нам не страшні
Московські воші...Нам
страшні Українські гниди...
(Симон Петлюра)...Шось змінилося за 100 літ?..Життя прожите...Все коротші кроки,
Все довші ночі, у очах - туман.
Усе від Бога, та старечі роки
Страшні, бо знову гамір у слав'ян.
Знов надломилась їх ерзац - держава
Після десятків років боротьби
З царизмом, тифом, НЕПом, смаком кави,
З нуждою, джазом, ворогом... в собі.
Ох, цей надлом! Вкраїна, може, встоїть,
А може й ні, бо хвора вже й сім'я,-
Найменша крихітка юрби людської,-
Та певно знаю, що не встою я.
Усе тяжке, брудне, нежиттєдайне
Судини стисне, здавить серця м'яз...
На громадян з заводу, поля, стайні
,,Князі" все це вантажили не раз.
Бо так і не навчились князювати
Від древніх і до нинішніх часів.
Варягів древні мусили шукати,
Щоб ті престол тримали на Русі…
Петро з трибуни: горе селянину,
З другої: горе, горе шахтарю,-
Все про народ… Все про майбутню днину…
Собі ж ...зліпив добробуту зорю...
Та розібрались,- кинули на смітник,
Електоральне поле підмели...
Внучок Аврори,- мов би рак - самітник,-
Наживши мушлю стихнув... До пори?..
Знайшлися інші... Школярі - трибуни...
Зараз Петлюрі було б не менше роботи, ніж тоді через недолугість української "еліти", упустили шанс - стати державою! Зараз така ж "еліта", тільки гниди вже ті... пархаті!
Воно б і нічого,- щороботи б не менше було... Всяка робота колись закінчується... Тут інше горе,- Петлюри зі свічкою не знайдеш... Всі одним гріхом закаляні,- крадії!!!!
Цікаве продовження, Колего... Цікаве!!! 
Зараз Петлюрі було б не менше роботи, ніж тоді через недолугість української "еліти", упустили шанс - стати державою! Зараз така ж "еліта", тільки гниди вже ті... пархаті! 
Будьмо!
Правдиво! 
