|
Вчора ввечері пройшов теплий дощик….
Зранку по синьо- блакитному небі пливли невеликі пухкі білі хмаринки. По між них, сонце плавно викотилося, привітно світило, теплі промені - торкалися квітів на балконі. Вони всі немов усміхалися до нього, покриті легкими краплями кришталевої води чи, ще від дощу, чи вже причепурила їх роса. Пелюстки квітів виблискували, переливалися, змінювали колір,залежно від відтінків.
Галина і Володимир - ці квіти розсадили ранньою весною, доглядали їх і вже разом з ними раділи літній порі.
Між вазонами, як завжди, сидів кіт Мурчик, хитро позирав донизу та на горобців. Які скрізь скакали, сміливо сідали на перила балкону. Вертіли голівками, весело цвірінькали, немов дражнилися з ним, але позирали з осторогою. Між вікнами, з першого поверху до третього, тягнувся виноград, молоді грона набиралися сили. Від дотику пташок, з листя котилися маленькі крапельки води, на сонці переливалися веселкою, нечутно падали до землі.
Мурчик уважно спостерігав за горобцями очі іскрили, блискали. Облизувався і в той же час, старанно вмивався та плигнути не наважувався, адже не такий молодий, щоб спритно плигати.
Володимир закривав балкон, гукнув до дружини,
-Галинко, давай будемо снідати, вже десята година… та подивимося новини,
Вона вийшла зі спальні з газетою й з окулярами в руках,
-Та все встигнемо, не хвилюйся. Зараз поснідаємо, ти подивишся новини, а я тим часом зготую обід.
Він підійшов до неї, поправив волосся, яке трохи спало на очі, нахилився, весело зазирнув у них, усміхнувся,
- Сьогодні наш світлий день, ввечері сходимо в парк?
- Ну, прямо скажеш, таки світлий!
-А хіба ні ? Все слава Богу і погода така чудова, тепленько, свіжо, після дощику все так пахне. Ми з Мурчиком виходили на балкон, краса, гарно, все цвіте, пахне, аж дух перехоплює.
Вона усміхалася, ніжно подивилася на чоловіка. А в думках крутилося -«А й справді, чого Бога гнівити, правда без ліків не обходимося та сили, ще трохи є. І він майже завжди веселий, з ним сумувати не приходиться, знає, що сказати, щоб підняти настрій і завжди уважний».
Він дивився новини, про щось гучно говорив. Поруч, на дивані лежав кіт, час від часу примружував очі, часто від гучного голосу здригалися вуха. Володимир з пересердя, переключив телевізор на інший канал, пролунали постріли, вмить стало тихо. Не поспішаючи встав з крісла, трохи повигинався, вирівнював спину, йшов на кухню,
- Немає що подивитися! Війна… знервувався, погані новини. Знову стріляють Гради, є втрати, багато поранених.
Дружина з тривогою в очах, подивилася на чоловіка,
-Хай Бог допоможе синам в бою, що захищають нас. А матерям терпіння і подяка, що виховали патріотів.
-Давай краще кришитиму на вінегрет, допоможу, бо від телевізора один негатив, ніде немає пуття, що діється! До чого дійшли! Не хочу псувати настрій, разом приготуємо обід, будемо відпочивати.
Ранок,непомітно переходив у день, вже й до полудня. Після обіду дивилися по ТБ « Вечірній квартал». Згодом, кожен зручно вмостившись в кріслі, дрімав.
Після відпочинку, вона з шафи дістала улюблену, яскраву, гіпюрову сукню , яку дуже берегла і одягала тільки в школу на урочисті лінійки. Пригадувала своє вчителювання та учнів, яких навчала. В очах іскрилися вогники щастя, перед дзеркалом закладала, ще трохи кучеряве, але вже сиве волосся,
-Ну, що збирайся, сонце моє, поки не пізно підемо прогуляємося.
Володимир дістав святкові штани, на яких завжди добре випрасувані стрілки. Весело, усміхаючись запитав,
-Як гадаєш не спадуть?
Розпливлася в усмішці,
-Ну, ти таке скажеш! Чого це? Ти в мене, як хлопчик, правда став зростом трохи нижчий.
Сміялися від своєї розмови. Вона допомогла одягнути жакет, поправила комір білої сорочки, покропила парфумами,
-Ну, ти справді, як франт,- погладила по щоці.
Перед дзеркалом, покропилася парфумами, ніжний запах розвіявся по квартирі.
Він погукав кота,
-Мурчик, Мурчик, ми йдемо гуляти, знай своє місце. Не сходь з розуму, не твори перевертні, як минулого разу.
Галина голосно розсміялася,
- Та, я ж всі клубки з кошиком в шафу заховала, думаю вже не нашкодить.
Кіт зрозумів, що до нього мова, піднявся, зіваючи витягувався, подивився вслід , як виходили з квартири.
Не поспішаючи, вони спускалися по сходах, чоловік тримав її за руку, на кожній сходинці намагався підтримати, знав, що в неї болять суглоби.
П'ятиповерховий дім знаходився майже біля набережної, тож до парку йти недалеко.
Зі сторони Дніпра, теплий вітерець віяв в обличчя, пахло свіжістю й трохи сирістю. На вулиці гамірно… як завжди після роботи, людей багато. Біля переходу гучно сміялась молодь, неподалік від кафе стояла автівка, з неї лунала весела музика.
При вході до парку, дві арки мерехтіли світильниками. Неподалік, з великої вази, жінка продавала різнокольорові , пишні троянди.
- Яка краса! От добре! Зачекай! - помітив чоловік, попрямував до квітів.
Трохи виправивши спину, усміхнений , поспішаючи, повернувся, в руці тримав три червоні, чарівні троянди.
-Це тобі люба! З нашим світлим святом, адже сьогодні п’ятдесят два роки, як ми вперше зустрілися з тобою, тут, біля Дніпра. І рівно п`ятдесят років, як побралися, а мені здається, це було зовсім недавно.
Ніжно взяв її пальці в свою долоню й поцілував, елегантно подарував квіти. Вона щаслива, від хвилювання, ледь затремтіли худорляві руки, на очах замерехтіли сльози, повільно стекали по щоках. Молодь, яка проходила мимо, раптово призупинялася, з усмішкою дивилася на літню пару. Володимир знав, що вона його, як і вдома поцілує, радів, що дивилася на нього все, ще ніжно закоханими, щасливими очима, нахилився, підставив щоку. Вона ж озираючись, рукою легко доторкнулася до його обличчя, помітила, що перехожі звертають на них увагу, зніяковіло опустила голову,
-Ну пішли, на нас всі так дивляться, я тебе вдома поцілую.
Раптово в його кишені задзвонив телефон.
-Ну нарешті про нас згадали!- він за мить , почув голос сина.
Той вітав їх з річницею, обіцяв на вихідні приїхати з сім'єю та з онуками.
Задоволений розмовою, віддав телефон дружині. Вона усміхнена, радісно розпитала за всіх, дякувала за поздоровлення.,
-Я думала, вони забули, молодці, невісточка пообіцяла спекти торт. Сказала, що приїдуть всі, навіть правнучків маленьких візьмуть.
-От добре, напевно підросли, це минуло два роки, як ми бачилися.
- Час швидко біжить, дивися, ще трохи й в школу підуть.
Вони були неймовірно щасливими, а відчуття радості переповнювало кожного з них.
Вечоріло… Йшли вздовж берега… На самому кінці обрію, Дніпро спокійно поблискував сріблясто-рожевою смугою. Переливався, то світло-фіолетовим, то синьо – зеленим кольором. Хвилі діставали берега, вода пінилася, наче гралася з водоростями, то викидала їх на берег, то знову забирала з собою. Здалеку чути гул моторів яхт та човнів, деякі підпливали до річкового вокзалу. Кременчуцький річковий вокзал здалеку нагадував човен, що пливе по широкій річці. По всьому узбережжі свіжо й зелено, тягнуться мальовничі липи, ліщини, високі ялини, каштани та розложисті клени.
Біля « Чортового колеса » гучно грала музика, поруч, про щось весело спілкувалася молодь, галасливо сміялася.
-Володю, а пам'ятаєш, де ми були, коли ти мені в коханні зізнався?
-Галинко, не ображай, навіть скажу о котрій годині це було. Ось тут, на набережній, коли ти поскаржилася, що замерзла,на годиннику була рівно двадцять перша година. Я на твої плечі, накинув свій жакет, обійняв міцненько йі освідчився. Пам`ятаєш, як тобі подобалася форма майбутнього пілота, я вже закінчував наше училище. І ми часто з тобою задивлялися в небо, від чарівної краси завмирали подихи.
-Пригадую, в той час, ще дуже пахли матіоли, аж голову дурманили.
-А може, то від кохання?! – весело, з усмішкою продовжив він.
Повздовж алей горіли ліхтарі, назустріч частіше траплялися молоді пари. Повертаючись додому, проходили біля кафе, увагу привернула музика вальсу. Ледь -ледь зморщила носа, хитрий погляд на чоловіка,
-А я хочу морозива….
-То є нагода, давай зайдемо, в мене є заничка. Хіба в такий день, не можемо собі дозволити?
Підіймалися по сходах, він тримав її за руку,
- Давай, хоч трохи посидимо серед людей, послухаємо музику, куди нам поспішати…
Приміщення закладу просторе й добре освітлене, оформлене у теплих помаранчево- бежевих тонах, склало приємне враження. Відпочиваючих небагато. Вона окинула поглядом всіх присутніх, подумала - «Добре хоч не одна молодь відпочиває».
Дві пари, обіймаючись, танцювали повільний танець.
Дехто звернув увагу, як літня пара сідала за стіл. Вона поклала троянди.
Офіціант приніс морозиво з шоколадом. Засяяли очі, мило посміхнулася,
- О! Таке, як я люблю!
Смакували морозиво, слухали музику. Десь губилися погляди, кожен з них поринав у спогади. За декілька хвилин він, поспіхом встав із-за столу,
-Я зараз прийду.
Через кілька секунд музика раптово зупинилася, всі звернули увагу на офіціанта, який копошився біля музичного центру.
Володимир підійшов до жінки, взяв за руку, в цей час зазвучала пісня «Листья желтые»,
-Прошу, Галочко, давай потихеньку потанцюємо.
Вона звернула увагу, що всі дивилися на чоловіка, все ж набралася сміливості, не поспішаюч, пішла з ним. В цей час, він мав вид щасливого хлопчиська, веселий, усміхнений, обережно, немов скарб, вів свою половинку в танці. До них вийшло, ще декілька пар. Присутні шоковані їх поведінкою. Кілька пар очей зацікавлено стежили за ними. Дехто шепотів,
- Це ж треба…
В душі намагалися приховати відчуття заздрості.
Після танцю, всі аплодували, вона навіть засоромилася, тулила обличчя до його грудей.
Задоволені, цим чудовим вечором, з гарним настроєм, з теплом у душі, направилися до виходу. Вона несла букет чарівних троянд, всім дарувала усмішку.
Як в молоді роки… щасливі поверталися додому. Немов сонячні промені зігріли їх серця, в душі не відчували, що проминуло скільки часу.
18.03.2017р
ID:
724148
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.03.2017 07:56:37
© дата внесення змiн: 31.01.2021 08:42:41
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
яка чудова пара, віддані одне одному все життя. Зворушливо! 
Світла,чудова проза!Дуже гарно мовлено у ній про справжне свято прекрасних почуттів щлюбних ювілярів! 
світла і приємна проза 
)!Як чудово...