В думках лише Схід... Я блукаю, як привид.
І знов напливає цей смуток і сум.
Чи здатен мене хоч який-небудь привід
Звільнить від жахливих нав’язливих дум?
Звільнить від кошмарів, де рвуться снаряди,
Де тиші замало, харчів, теплоти,
Поранено хлопців твоєї бригади,
Де грязь по коліна, і там, де є Ти.
Все вірно. Ти правий. І я тобі вдячна.
Насправді, мені ти не розповідав.
І про переведення в гірші умови
Теж знаю, мій рідний, чому ти змовчав.
Ти вибач. Не стрималась. Просто це нерви.
Тебе я чекаю. Ти майже не спиш.
А орки вночі починають маневри.
Ми швидко прощаємось, і ти біжиш…
Живу і ледь жеврію. Майже тримаюсь.
І зараз життя – це один тільки день.
Як важко мені, я тобі не зізнаюсь.
Аби ще з тобою зустрітись лишень…
***
Дніпро вже звільнився, і крига – за плином.
Сьогодні субота. Розтанув скрізь сніг…
Яскраві вітрини. Іду магазином.
Штовхають і майже збивають із ніг.
При вході кричать, а я силюсь збагнути.
Тут написом крупним: «Розпродаж зими»…
Та майте ж ви мужність хоч раз зазирнути
У вічі триклятій російській війні!!!
щемно 
