Чуєш, мамо, шепоче вітер?
Поцілунком торкає заграви,
Знову весни буяють квітом,
Знов садам промовляю- Браво!
Бачиш? Тихо лягають роси,
Заціловані буйні трави,
Світ відлунює стоголоссям,
Переправи, гучні переправи.
Знов згадалися твої весни,
Цвіт духмяний, садок, подвір'я,
Знову хочу в тобі воскрести,
Загубитись в твоїх повір'ях.
Знов відчути уста шовкові,
Що торкали мою голівку,
Всі слова і терпкі й медові,
Де душа, наче тиха бджілка.
Чорнобривці зійшли снігами,
Цвіт шовковий вже сивий, сивий:
Я у небо вдивляюсь, мамо,
Там твій сокіл біляво- сизий.
Зажеврів у душі світанок,
Де відлунюють твої кроки,
Я до неба несу тихий ранок,
В нім твої перелистую роки.
Знову весни буяють квітом,
Знов садам промовляю- Браво!
Чуєш, мамо, шепоче вітер,
Поцілунком торкає заграви.
щемно та чемно, Лесю! 
