Любові, Жінці і весні
177* хто бачив закоханий погляд душі і очей?!
– Ніщо не зруйнує підвалини храму кохання:
Якщо є любов, та, що душу бере у полон,
То й виразки віспи красиві (це серця зізнання!),
І зморшки від часу, і віку шершавість долонь…
178* і якщо я вклонюся – то Їй, бо жадав і кохав!
Буду я в радості нині – серцю вже й Всесвіт не тісний! –
Буду коханню співати найсокровеннішу пісню:
Жінка, що в ніч цю зі мною плоті жагу тамувала,
Стала богинею серця – Їй поклонюся я, грішний!
179* нап’юся любові і щастя віддам всім вітрам
В синагоги не кличте живих, у мечеті, у капище, в храм
І не сійте бур’ян своїх «вір» у серця всім закоханим нам –
Я, любов’ю просвітлений знов
до богині – коханої Жінки,
Цим таїни небес освячу і для світу задарма роздам!
180* колись, давно, що нині я й не вірю…
(ти синів – як безсмертя моє і як щастя мені дарувала…)
– Чарівна і струнка, довершена, прекрасна,
Непізнана моя, суть днів і щастя суть –
Дружина, ангел мій, мій місяць, зірка ясна,
Мого безсмертя ти основа, не забудь!»
***
богиня, - ні, так: Богиня іронізує над моєю недосконалістю?! - а силу вашої іронії і гостроту розуму я вже пізнав в певній мірі, пані Світла, найсвітліша, найсвятіша там, у ваших світах комусь, Аполону, Орфею, мені невідомим з Олімпу?!
і чи може довершене прагнути досконалості?! - а ви - Жінка в ідеалі, саме з вас сотворитель образ Євин малював у уяві своїй, коли було рішення: дам йому пару, і подругу, і повелительку серця його, і світ очей його, і його кохання!
(ось нам би, охламонам, чоловікам нинішнім, та до параметрів ваших піднятися, чи хоч би до рівня ваших ніг!
цілую ваші руки, вірюючи, що й світ богів народила Жінка!
(і ще таке: безмежно радий вашому існуванню на цій землі і цьому віртуальному знайомству з вами, пані Світлано!)
певно, що хвала жінці в них лунає? - бо де і в чому я можу щось гарне сотворити, як не в цьому? - так мені світ показали, так мені він сам розкрився, свої таїни ісмаки повыдав - через її Величність Жінку.
"и если на свете есть все-таки бог - бог - это женщина, а не мужчина!" - памятаєте пісню Гуляєва?
ось-ось, ще один штрих до портрета мого додасть пан Олекса - і повірю в переселення душ! а гонорово буде носити зразу всі ці прізвища! (хоча куди гоноровіше було б одне маленьке жіноче серденько завоювати! ну хоч на один вечір, одну ніченьку!..)
ось так гуртом і довели мене милі панночки до глибокого сорому! "ви меня в краску ввєлі!" - казала героїня одного фільму, от і в мене щоки палають
дякую вам, що читали!
Я все більше і більше закохуюсь в вашу поезію... Це не просто вірші - це пісні душі вашої... Прекрасні пісні, які ви несете в цей Світ. Коли читаю вас, в мені ніби щось пробуджується... Ніби я росту, душевно росту і це так приємно. Ніби душа переповнюється світлом... І світлішим стає цей Світ, завдяки вам.
жінки-жінки, як гарно, що хоч ви не забули слова красиві, що хоч ви так вмієте розхвалити абищо, породжене лінню духу і неробством, і читаєш ваші дифірамби - і носа дереш...
Оленочко, ще жоден чоловік не спромігся на прекрасне, якщо не було в нього ось такої натхненниці, такого милого серця, таких чарівних вуст, що вміють соловейком виспівувати!
адже вам слово поетичне - так багато значить і важить, а мені - то лише забави, коли час є і праці немає, ні рукам, ні розуму. от і тішусь та чванюся, що і я римувати вмію "рози-сльози", але справжню насолоду отримую, коли вас читаю, інших авторів, хто і з талантом по життю ходить, і майстерністю володіє, мову досконало знає, відчуває її колорит і багатства. так серед вас і я навчуся хоч малого: яку-неяку думку в римовані рядочки вкласти.
я ремісник, не більше, графоман, як тут шепчуться знамениті, але то пусте: я маю змогу ваше читати, а то - насолода!
Ой, дякую вам за таку гарну думку про мене, за такі слова медові, але ж в мене немає чому такому навчитися, бо я не такий вже й знаток рідної мови, а у вас такий великий і гарний лексикон, що саме в вас я й маю вчитись рідненькій мові і не заперечуйте жінка завжди права. Доречі, кожне слово, в вашу адресу, - щире слово, серцю від серця...
вірю... - і вірую! - бо чого варте життя наше, мужицьке, без ваших співів солодких, без надії почути хвалу з вуст жіночих?! і без віри у себе, такого мудрого, знавця душ і мрій ваших примхливих, чарівних, знавця-професора-серцеїда, ба! - навіть академіка!
вірю - і приймаю. так само щиро, так само серцем!
як тут не возгордитися?! а ще більше - як не дякувати таким щедрим вустонькам?! ох, пані Наталю, пані лукавая, хіба може що красиве вийти з-під рук охламона і вар"ята, як я?!.