Уламки щастя хтось збирав в траві,
Розлуки сльози випали росою,
Складав “люблю “, мов вперше в букварі,
Йшов по слідах за милою красою.
У незабудок випросив блакить,
У вітерця зефірного – обіймів,
Іди шукай, нехай тобі щастить,
Бо ж без любові ти не будеш вільним.
Посій зернинку, швидко проросте,
Напоєна твоїми почуттями.
Таке складне і водночас просте -
Тендітне щастя, міряне життями.
Гарний вiрш, Людмило. Точно ви вiдзначили, що на перший погляд щастя здаеться простим, але разом з тим, щоб його мати - треба, як слiд постаратися, докласти багато зусиль. Це у вас i антична мiфологiя у вiршi проглядаеться - Зефiр - це так ранiше називали захiдний вiтер. У епоху античностi вiтер кожноi зi сторiн свiту мав свою назву. Пiвнiчнiй вiтер називали - Борей, пiвденний вiтер - Нот, захiдний вiтер - Зефiр, а схiдний вiтер - Евр. Он, навiть в "Енеiдi", ну спочатку у Вергiлiя, а потiм в перекладi украiнською Iвана Котляревського е згадка про вiтри:
Гай, гай! Ой, де ж то його кату
Еол насупившись сказав
Я все б зробив за сюю плату
Та вiтри всi порозпускав
Борей недуж, лежить з похмiлля
А Нот поiхав на весiлля
Зефiр же - давнiй негодяй
З дiвчатами заженихався
А Евр в поденщики найнявся
Як хочеш, так i помишляй!
Тiльки от у вас у 7 рядку слово "тобi", а у 8 рядку - слово "ти". Дуже схожi слова у 2 рядках пiдряд звучать. Може вам, аби яскравiше звучало, 8 рядок трохи змiнити - "Бо ж без любовi хiба станеш вiльним?"