Моя перлино, ніжно-світанкова,
Мій колос ламаний і нищений стократ,
Моя співуча українська мова...
Ти, як держава -хрестоносиця утрат...
Ти йшла крізь табори сибірських гонів,
Прострілена, зацькована, як дич -
Клеймом страшних нелюдських приговорів-
Століть розрух... свого народу - бич
І вже коли, знеможена до смерті,
Ти не могла ні дихать, ні іти...
Були обличчя, пам"яттю не стерті,-
Тебе несли і дочки, і сини !
Моя зернино, із ядром любові,
Ти - перше, що приходить у життя,
І очі в тебе світло-волошкові,
І спів твій, що затьмарить солов"я
Живи, моя велика, невмируща,
Ти - волі код і тризуба - биття,
Ти, як вода жива - у Бога надцілюща,
Ти - те останнє, з чим змовка серцебиття...
Уклін тобі - моє багате диво
Розлогих квітів, сіяних в любов,
В мільйонах ракурсів ти мінишся манливо
Відлунням прадідівських молитов...
Цей комент- Вам)
Знаєте... Я корінний киянин, і коли на початку сімдесятих (як раз у школу пішов) почав помічати, як, наприклад, станції у метро, вивіски почали змінювати з української, якось відчував- щось не так. Це при тому, що Київ завжди був десь на 80% російськомовним) Я сам був "дитя щербицької русифікації", хоча читати дуже любив українською... Особливо переклади... З німецької, польської... КОЛОРИТНІШЕ. Дуже приємно зараз, доречі, що молодь все більше спілкується українською...
спасибі, Ганно,ЗА ВАШІ ТЕПЛІ СЛОВА.
