невиразною
сірувато-бурою
хмарою,
покривалом
стьобаним* -
стоголосі-стодзьобі-столиці
горобці
упали –
рясно пообсідали
кущі повію́
і простеньку свою
невтримно щасливим хором
славень-пісню защебетали:
обітованому посланцю –
славень-пісню
весняному Сонцю
тремтить і вирує
горобина симфонія голосна –
весна! весна!
псалмують
хмарою,
сірувато-бурою,
горобці
на крутосхилій дзвіниці,
і радість їхня дрібна,
горобина,
віддається луною
об`ємною
у кожному серці
горобина радість на крутосхилі –
хоч розсипчаста і дрібна,
та нітрохи не менша вона
за безмежну, безмірну радість птахи Пен**,
що ширяє із найдавніших-давен –
на відстані у дев`яносто тисяч лі
ввись од Землі…
20.02.2017
* СТЬОБАТИ - прошивати що-небудь стібками.
**Пен - гігантська птаха в старокитайської міфології.
Вперше згадується в книзі філософа Чжуан-цзи
(IV століття до н. е.), де описано її походження
від велетенської риби Кунь шляхом метаморфози.
Використання образу Пен в даоської традиції
може бути витлумачений як символ свободи,
і навіть як втілення вищого даоського ідеалу
рівності перспектив, як істота, яка не краща
і не гірша цикад і маленьких пташок, з якими
порівнюється.
У Вас на сторінці передвесняний настрій - такий довгоочікуваний і натхненний!.. І мене сколихнула ця горобина симфонія... Таки хочеться нарешті весни! Гарно і настроєво! P.S. Вірш Ваш незвично посунувся в кутик через пояснення (виноску) знизу, яке розігнало сторінку... Можна його (пояснення) розбити на ще два рядки, з трьох зробити п'ять і тоді вірш вирівняється. Хоча це все дрібниці, а вірш -
дякую, Наталочко вирівняла текст - але мені і тоді не було видно, як вірш став і тепер нічого ніби не змінилося - гляньте і скажіть, будь ласка, чи вірш вернувся на належне йому місце...
щодо горобців - були два сонячні дні в нас - і от горобці з усієї округи позліталися і всіяли кущі повію - якраз на схилі і якраз на сонячній такі місцині - і затіяли там таких радощів - просто красота... здавалося, що коли до них наближаєшся стежкою - вони ще дружніше і голосніше щебечуть, ніби зветраються до людини і кажуть - та чого ж ти таке похмуре сунеш - онде ж уже сонце як гріє і світить як - це ж весна! весна!... гарно і радісно... їхня радість відома - вони на вулиці в морози зимують, то весни чекають справді з сердечними завмираннями
це перша частина вірша, а друга, то є тут давня моя філософська ідея, яку я висловити ніколи не вміла - і от вона висловлена так просто і так прекрасно даосистами ще за чотири століття до ери нашої - "рівність перспектив"... тобто радість великої форми-вмісту не більша за радість дрібної, ну бо радість - це і є радість, а велике і мале - поняття, якими оперують люди... ну, не буду розвозити далі, тут все сказано - у примітці про птаху Пен - до речі, якраз ця птаха і мислилася як образ весни - у віршеві цьому, але так не вдалося, виходить, її подати
дякую ще раз, Наталю, і бажаю Вам весни і радасті, такої голосної і щирої, як у тих горобчиків - вид цих пташок до речі назвали вчені "хатній горобець" - ну хіба не про нас сказато - хатні горобці
Тепер вірш посередині! А про птаху якраз вдалося, її символічність тут, у вірші, чітко прослідковується. Чомусь і подумалося, що це не просто птаха, а сама весна ширяє над планетою.
дякую, Наталонько - я так рада за птаху ту, що Ви її упізнали... спочатку і вірш так називався - ПТАХА ПЕН, але чогось усі його обминали, навіть хто вже й зайшов і мені стало шкода птаху Пен, незручно, що я її виставила на ігнорування, бо вона чужа - з китайської аж міфології, з даосизму - то я її сховала у вірші, а назву поставила таку, як зараз є може потім назад перейменую...
дякую, що Ви підказали про з"їзд вірша мого - важливо, щоб усе було правильно... і що зайшли сказати, що вже все ок...
там я про чорного котика прозою писала і ставила - здається, колись обіцяла Вам розказати - чи то мені вже тепер здається, що Вас та містика моя з котом чорним цікавила... зараз телепортація тут першою стоїть, а про Маврика - там уже, в "Думках від руки..." - якщо буде Вам цікаво то якось заглянете - то я для довідочки повідомляю то завдяки Вам я хоч якось прозою можу дещо передати - спочатку то були листи Вам писані... дякую, Наталю
Якраз прочитала захопливу історію про телепортацію. Обов'язково принагідно прочитаю про котиків. Тим паче, що розповідаєте дуже цікаво і вмієте захопити читача з перших рядків.
думаю, сніг, який учора йшов, нині вже побіг і заспівав струмочками бо тепло ж по всій Україні благословенній бажаю Вам ранньої теплої і довгої квітучої весни, пане Вікторе