Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ВОНИ РОЗЛУЧАЛИСЯ ДВІЧІ… (проза) - ВІРШ


геометрія: ВОНИ  РОЗЛУЧАЛИСЯ  ДВІЧІ…            (проза) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 8

Пошук


Перевірка розміру




ВОНИ РОЗЛУЧАЛИСЯ ДВІЧІ… (проза)

Усе своє життя я прожила в оточенні дітей. Коли ми з братом були малі,мама товаришувала з такими ж,як сама вдовами. Товаришували і ми, їхні діти. Дітей на вулиці було багато: у кожному дворі двоє, троє, а то й більше і тільки в тітки Орисі була одна донечка Юля. Певне тому, що тітка Орися вийшла заміж перед початком війни і Юля народилася в уже окупованому німцями селі. Тому ми всі, трохи старші за неї, намагалися їй допомогти і якщо треба, то й захистити. Коли ми трохи підросли, то опіку над Юлею узяв Сашко, однокласник мого брата. Юля біляве, маленьке, тендітне дівча з русявими кучериками, чорними бровами та променистими карими очима, а ще до всього добра, лагідна, вміла фантазувати,малювати і щось цікавеньке розповідати. Але в ті далекі роки до школи ходили "переростки", серед яких були відчайдухи і грубіяни. Між моїми однолітками і старшими була ніби якась прірва, яку здавалося нам не подолати. Старші ображали молодших, затискали дівчат у закутки, обмацували їх, говорили ницостіі, верховодили у класах і, що найстрашніше, задирали старенькі платтячка вище голови, а більшість із нас ходили без трусиків, і тому ми з вереском і жахом намагалися втекти. Мене рятувало те, що в мене був брат,який користувався великим авторитетом серед усіх школярів: начитаністю, вмінням малювати та виробляти цікаві вироби:іграшки, машинки, літачки...У декого з дівчат теж були старші брати, які об"єднувалися і намагалися захистити усіх дівчат. А Юлю більше за всіх захищав Сашко. На запитання хлопчаків про те скільки ще буде возитися з цим дівчиськом, він відповідав: "Усе життя!" Зараз, з висоти своїх років і знань дітей, я можу сказати, що кожна дитина - це суцільна загадка, розгадувати яку нам, дорослим, доводиться все життя. Однією з цих загадок є дитяча любов. Так, непомітно для обох, це опікунство переросло в кохання. Ми трохи заздрили Юлі, що вона,хоч і молодша за нас аж на два роки, та вже має коханого. Після закінчення школи Сашко працював у колгоспі, а далі - армія. Молоді люди писали одне одному зворушливі, теплі листи, клялися у вірності і любові. Юля ждала коханого, навчаючись після школи в медучилищі. Знала, що ось-ось Сашко повернеться з армії, вона закінчить училище, і вони одружаться. Та не так сталося, як гадалося. І яке ж велике здивування і розчарування, розпач і образа охопила Юлю, коли Сашко повернувся з армії не один, а з...дружиною. Навіть не зустрівшись і не поговоривши з коханим, Юля повернулася в училище, а закінчивши його працювала на Дніпропетровщині, там і зустріла порядного, доброго юнака, та й вийшла заміж. Отож кожен із них мав свою сім"ю, дітей, родину. Я частенько бувала в селі і майже про всіх своїх приятельок і друзів завжди знала. Якось хтось мені повідав, що Юля рано овдовіла. А потім через пений час перебуваючи в селі випадково зустрілася з Юлею. Поговоривши про се, про те, я все ж не стрималась і запитала Юлю, чи не вийшла вона вдруге заміж. Вона з усмішкою відповіла: "Ледь було не вийшла!" Тай повідала мені, що після смерті чоловіка почала було все частіше й частіше навідуватися до мами, адже діти вже дорослі, мають свої сім"ї. І ось у один з таких приїздів випадково зустріла Сашка. Обоє стояли, як заморожені... А коли оговтались, привіталися, пішли у сквер, сіли на лавці і говорили, говорили, забувши про все на світі... І закрутилось: побачення, розмови, любощі, ніби повернулись у молодість. Юля ще більш зачастила з поїздками до мами, а Сашко не упускав нагоди і забував про все на світі... Юлі було ніяково і перед мамою, і перед дітьми, тому вона сама вирішила, що так довго тривати не може, і набравшись терпіння і хоробрості, вирішила припинити ці стосунки... Більше вони не зустрічалися. Сашко її зрозумів і спішно виїхав із села з своєю сім"єю. Юля не шкодувала за тим, що так поступила, бо розуміла, що на чужому горі щастя не доб"єшся... А я після зустрічі з Юлею написала ось такого вірша. ЗУСТРІЧ.. А я тепер уже вдова, Пройшли наповнені роки, І нічия не половина, Вже наші внуки йдуть до школи, За тебе б заміж я пішла, А ми зустрілись й нам здалось- Та в тебе вірна є дружина. Не розлучались ми ніколи. Та не забуть мені повік, І повернулось щастя знов, Як ми колись з тобой любились, Неначе юності дарунки, Ти іншу з армії привіз, І нестихаюча любов, А в мене сльози заіскрились. І твої ніжні поцілунки. І розійшлись наші путі, Та розлучаємось ми знов, Цей світ широкий і вразливий, На це поважна є причина, Зуміла я в житті знайти Тобі несуть свою любов- Свою надійну половину... Діти, онуки і дружина. А я лишаюсь знов одна, І не твоя у тім провина... Роки між нами, як стіна,- І чоловікова могила...

ID: 719192
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.02.2017 19:43:46
© дата внесення змiн: 16.03.2018 23:46:34
автор: геометрія

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (187)
В тому числі авторами сайту (12) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Наташа Марос, 27.02.2017 - 20:38
17 17 Щемно і дуже боляче, але... meeting flo31 16 flo31 16 flo31
31 32 31 Чудово пишете, Валентино Григорівно!!! ok hi flo21
 
Ніна Незламна, 22.02.2017 - 14:57
12 12 12 16 Нарешті вирвалася прочитати.А сьогодні ,ще й інтернет ,як віл заснути можна та всеж вдалося.
Дужегарна проза ,сподобалась проза ваша.
Таке життя,що сказати
Де доля ходить ..Розізнати б.. biggrin
Успіхів Вам і натхнення,а ще гарного настрою. 19 22 22 flo06 flo06 flo06
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 22.02.2017 - 16:04
Дякую, Ніно! Я теж оце лише дорвалася до інтернету, а то два дні, як не "обмежено", то "без доступу до інтернету", я вже не витримала і подзвонила в Укртелеком, то оце сьогодні, після обіду трохи налагодилось, не знаю чи надовго... 16 writer love11 give_rose
 
Любов Вакуленко, 20.02.2017 - 10:25
12 Прочиталось на одному диханні і розповідь, і вірш. Правдива і життєва ситуація, інколи доля ламає всі наші плани і сподівання. Таке воно, життя.
 
геометрія відповів на коментар Любов Вакуленко, 20.02.2017 - 14:33
Дякую, Любо! Всього в житті буває, а воно, життя, триває... 16 tender 17 flo31 girl_sigh give_rose
 
Надія Башинська, 19.02.2017 - 21:55
16 23 17 Отаке воно ... буває... flo18
 
геометрія відповів на коментар Надія Башинська, 20.02.2017 - 14:31
Дякую! Так, Надійко, всього у житті вистачає: і радостей, і прикростей, і зрад, і зустрічей, і прощань...А ми виносливі, все переносимо... 16 girl_sigh 17 flo31 flo36 give_rose
 
Ганна Верес, 19.02.2017 - 20:51
А я лишаюсь знов одна,
І не твоя у тім провина...
Роки між нами, як стіна,-
І чоловікова могила...
Таке людське життя... Хвилююча розповідь. 12 12 12 16 friends
 
геометрія відповів на коментар Ганна Верес, 20.02.2017 - 14:28
Дякую,Ганю! Мужності жінок немає меж: і прощати вони вміють, і любити, і відпускати... 16 kiss2 16 17 give_rose
 
dashavsky, 19.02.2017 - 20:27
12 12 12 Зворушлива розповідь, та вірш. 17 16 give_rose 22 19 22 give_rose
 
геометрія відповів на коментар dashavsky, 20.02.2017 - 14:25
Дякую, це реальна історія... 16 love11 17 flo36 give_rose
 

Нові твори