(Присвячую 3-ій річниці Майдану.)
Земля і мати… Діти і війна…
Чи можна в вузол це один зв’язати?
Як цей момент в історії назвати
І визначити, в цім чия вина,
Коли згорають заживо серця
Й від матерів щоночі сни тікають,
Коли дітей жахи війни лякають
Й за волю нашу знищують борця?
А може, той Майдан не догорів?
За що ж тоді знялася Сотня в небо,
І на землі вже вигатили греблю
Тими, хто гідність і любов зберіг?
Війні ніяк не видно ще кінця,
І влада, ніби посестра тирана,
Не дозволяє рубцюватись ранам.
Майдан тепер горить уже в серцях.
Болить народу, чом же не збулось
Бажання стати вільним і великим,
Ніхто не відповів за чорне лихо,
І навіть істини згубилося зерно?
Допоки змучений нестатками народ
Кайдани не зіб'є олігархату,
І лад не наведе у власній хаті,
Не матиме ніяких нагород.
16.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
