Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Даринка Мрачек: Жити своїм життям. - ВІРШ


Даринка Мрачек: Жити своїм життям. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 6

Пошук


Перевірка розміру




Жити своїм життям.

Даринка Мрачек :: Жити своїм життям.
Бувають звичайні дні і їх можна назвати звичайними, на перший погляд, але якщо заглянути десь глибоко в скриньку своїх спогадів, то з’являються уривки з фільму, які хтось наче навмисно вирізав, щоб зробити тобі боляче. Ви пам’ятаєте, що було з вами рік тому? Пам’ятаєте погоду, свої переживання, людей з якими сиділи в метро або купували печиво в найближчому магазині? Пам’ятаєте з яким настроєм виходили з під’їзду та прямували на роботу, університет? Думаю що ні. Ми забуваємо все, окрім того, чого ніколи не можна забути. Просто одного дня з’являється людина, яка несвідомо, сама того не знаючи, міцно кріпиться до твого серця і не ділиться дорогоцінним місцем з кимось. Ти бачив її кілька раз, у вас була одна чи дві розмови, але цього вистачило аби твій внутрішній світ змінився. Вона дивним чином з’явилася і так само дивно зникла, а ти ще кілька місяців поспіль нишком шукаєш цей силует у натовпі. Минає час, чергуються пори року, листя по колу жовтіє, потім знову стає зеленим. Навколо змінюється все, крім тебе і твоїх бажань знову бути з цією людиною. Хоча б на кілька хвилин повернутися в ту маленьку кімнату, налити каву в чашку і потримати в руках в’язаний светр. Коли закриваєш повіки то бачиш посмішку, сумний вираз обличчя, очі повні смутку та відчаю. Стає боляче від того, що нічого повернути не можна. Прокидаєшся вранці, збираєш себе до купи, склеюєш душу і відпускаєш. Але … коли ти майже вилікував свої рани, ця людина повертається, перекреслюючи червоною лінією все те, що ти так старанно вимальовуєш в своїй голові. Ти всі ці роки щиро вважав, що у неї все добре, є сім’я, собака, подорожі і багато-багато щастя. Та все виявляється зовсім інакше….. ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, що ніякої собаки немає, сім’ї теж немає, а як виглядає місто та світить сонце можна тільки здогадуватись. І найстрашніше те, що ти нічогісінько не можеш зробити, адже безсилий перед обставинами. Єдине на що вистачає сил, це просто бути поруч на відстані, підтримувати, щоб вона не відчувала самотність так яскраво. Ти просиш, ні благаєш про спілкування, розповідаючи про все-все, що накопичилось за ці роки, а вона у відповідь: « Не думай про мене, живи своїм життям», «Не витрачай часу», «Живи своїм життям». І її можна зрозуміти. Але тут два варіанти сказаних слів: цій людині байдуже, або ти їй настільки важливий, що таким чином вона оберігає від помилок… Не знаючи як вчинити правильно, обираєш ЖИТИ СВОЇМ ЖИТТЯМ ЗА ОБОХ.

ID: 718748
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.02.2017 15:53:14
© дата внесення змiн: 17.02.2017 15:53:14
автор: Даринка Мрачек

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (88)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.

Нові твори