Здавалося, звичайні хлопці... вони ж – герої !
Вважали ми, що мир сьогодні, а вони – воїни.
Ми думали, що брат, що друг наш... насправді ворог.
Не кожен хоче йти до світла, то ж сіє морок.
Здавалося, добра бажали... чому ж стріляють?!
Усе сторицею вернеться, про це не знають?..
Є Вищий суд, щоби судити... ми ж будьмо люди.
То ж свою ниву засіваймо добром усюди.
Насіння є у зла лихого... не сій ті зерна.
На голову вінок лавровий, а не з терня.
Погляньмо щирими очима, що є насправді.
У свої душі зазирнімо... там цвісти Правді!
Здавалося, звичайні хлопці... вони ж – герої !
Вважали ми, що мир сьогодні, а вони – воїни.
Погляньмо щирими очима, що є насправді.
У свої душі зазирнімо... там цвісти Правді! Скільки мудрості навіть у цих двох рядочках, Надю. Поки не будуть очі щирі, а душі правдиві, до того часу й будемо страждати.
Гарно! Надійко,вони воїни і ми їм вдячні ,що не пустили до нас ворога.Зі святом Вас! Кохання хай буде в кожного із нас
Гадаю прийде мир,поклик надії ще не згас.....
Успіхів Вам!!!
Часто задумуюсь, Анатолію,над тим, чому ворог топче нашу землю? Розумію, що на те є багато причин.
А щоб стало краще, в першу чергу маємо багато що змінити у своїй свідомості.
Нашим воїнам це вдалося! І тепер ми пишаємося ними!
Любімо свою землю,шануймо один одного, як це роблять наші захисники!