п’ять сотень років –
ні краплини дощу, ані
навіть туманів
пісок, сіль і кислотні потоки –
ад!
Атакама,
між двома гірськими хребтами
Анд –
найсухіша пустеля,
мертва віками
без води…
аж недавно
зафіксували прилади,
що їх встановили люди,
як у спраглу суху долину
пробралась дощу – єдина-
одна краплина
проз товщу пісків і солі
відчула мертва долина
любові цілющий смак
і сказала: це гарний знак
Неба і Долі
так,
гарний Знак
по якомусь
незначному порівняно часі
у мертву-суху, як на Марсі,
місцину
завітав, молодий і щасливий,
за півтисячі літ – перший
живий небесний ливень:
хлинув-ринув –
і за ніч єдину
змив і напоїв долину
од сну – віками-віками –
прокинулась Атакама:
воскрес-ла…
і на ранок
усіма можливими барвами-
кольорами
поспіхом зацвіла
забуя-ла
ні, у безнадії не вмерла
і насіння квіток-зела –
життя і любові колишньої –
у собі зберегла…
…колись же настане
той довгожданий
обітований День
рине і в нашу духовну пустелю
і поруйновану рідну оселю –
цілющий ливень
Божих благословень:
поля, городи і квітники –
зацвітуть вишневі садки,
зазеленіють лужки-бережки
у потоптаній ворогом стороні –
жива! Жива!
заколосяться щедрі Жнива
у Богом обраній Україні,
бо: надія без Віри – можлива,
а Віра – без Надії щоб – ні…
13.02.2017
на фото: так цвіте Атакама - знімок з інтернету
Чи не диво Господнє, що в таку посушливу місцину пробралася життєдайна волога!? Може, і нашу знекровлену ворогами Україну в майбутньому чекає така благодать? Дуже хочеться вірити!..
Погуглила і знайшла такий цікавий факт: серед пустелі з піску виглядає сталево-кам'яна рука - так звана Рука Атакама - робота чилійського скульптора Маріо Іраррасабаля.
цю смугу землі на Тихоокеанському узбережжі вважають найпосушливішою на платеті - треба ж - на узбережжі океану! і найпосушливіша... але як тільки в кілька років раз пройде дощик - пустеля оживає і миттєво квітне: Віри своєї не втрачає - отакий символ природній...
дякую Вам, Наталю, хай ідуть дощі рясні над усіма людськими пустелями
чудові строчки, натхненні і надихаючі, бо знаю, що на душІ омертвілі і забруднені падає краплина Божої благодаті і вони оживають, буяють квітом несказанним...
"потоптаній ворогом" – канцеляризм. можна просто "столоченій" або "сплюндрованій"; останній пасаж про віру та надію до чого тут? то видається зайвим: "надмірна аргументація" чи щось таке
а сама людина свою оселю сплюндрувати може? тоді вона ворог сама собі... але ж хотілося сказати про стороннього ворога - то як? чи таке нашою мовою сказати ніяк - чи тільки - "оселя, яку ворог сплюндрував"... хай там побуде вже канцеляризм, бо інакше зміниться смисл - може і не обов"язковий але бажаний - важливо ж сказати саме те, що хочеш сказати
але я Вам вдячна і можливо вподальшому обминатиму такі "колізії", якщо не забуватиму