Нарешті все закінчилося – вони розлучилися…
Чому вона так довго терпіла, чому все йому прощала? Чи душа в неї така жалісна, чи боялася залишитися сама?
Що їх зв’язувало? Що спільного було? Ніщо і нічого…
То чому ж ми так міцно тримаємося навіть за негативні стосунки, при цьому витрачаємо силу та енергію, а емоції часом такі бурхливі, що потім відчуваємо себе руїною…
Хто заважає нам бути зрячими і не пірнати наосліп у нові відносини чи спілкування? Ніхто…
Чому нас не оберігає від помилок попередній досвід?
Чому боїмося дати відкоша на початку, а потім, коли далі терпіти неможливо, все рівно так чинимо, але стільки часу витрачено даремно, і на початку це було б менш болюче для обох, аніж після тривалих стосунків…
Розривати зв'язок дуже боляче, тому що ріжемо без ножа і без наркозу по-живому, дарма, що не тіло, а душу…
Сьогодні вже вкотре згадую мудрі рубаї Омар Хайяма, і одну його думку викладу сьогодні у власній редакції - «Краще бути самотньою, аніж жити разом із психом-тираном»…
Мені здається, що все залежить від точки кипіння: буває ж, душа проситься на волю, а її щось іще тримає: обставини, діти, матеріальна сторона і т. ін. А коли доходить до тієї точки і як бульбашка з води, людина виривається, оглянеться і сама собі дивується: як я могла стільки витримати!?
Мудрі слова і Омара Хайяма, і Ваші, Олю. Але власний досвід здобувається тільки власними синяками. Так влаштована людина, на жаль.
Так, я з вами згідна стосовно власних синяків, бо й сама не раз "всовувала пальці в розетку", струмом так било, що аз зірки з очей летіли, але ж ми народжені для щастя і радості, і заради цього варто відмовитися від матеріальної залежності, якщо тільки вона тримає разом... Хіба будуть діти щасливі, якщо батько і мати живуть як собаки, злі і непримиренні? Хіба заради дітей можна терпіти знущання моральні і фізичні?
Хмм... ще таких не зустрічала. Якщо людина - псих, то він або вона злиться, нервує, кричить, б'є посуд або свою "кохану" половину, то як можна назвати таку людину "добряком"? Може Ви за визначенням психічного типу хтось інший?
Мудро,але ж соціальні умови не завжди дозволяють вчасно прийняти рішення,а ще до цього також потрібно дорости.Часом після розлучення стають щасливішими.Мудрі,Ольго,думки.
Так, Людо, Ви написали вірно, а ще відіграє значну роль виховання у сім'ї і як жили між собою батьки, тобто досвід попереднього покоління... Окрім того, якщо жінка любить садиста, то вона мазохіст, так вважають психіатри...