«Сьогодні ще літо, але в завтра вже осінь… Чесно кажучи, це не перша осінь, яку я не чекаю. Торішня осінь також не принесла нічого хорошого. Але осінь цього року по-особливому сумна. Хоча у моїй душі тільки віра в найкраще. Зараз я переступлю поріг мого нового місця роботи і подивимось. Все буде по-новому, все буде добре!» - так вона думала. Зайшовши у двері великої будівлі, дівчину налякала велика кількість людей, але вона переборола збентеження та страх і з високо піднятою головою почала підніматися по сходах. Не знаючи правильної дороги, вона боялась заблудитись, її лякали лабіринти цієї багатоповерхівки. Вона і не думала, що колись зможе звикнути до цих ходів, тим більше, що запам’ятає їх всі. Наша героїня зробила глибокий вдих і пройшла довгим коридором, який був заповнений голосами працівників. «Куди далі?» - лунало в голові. «Вам допомогти?» - почувся незнайомий голос і на горизонті з’явився трішки старший від неї юнак. «Такий гарний» - перше про, що вона подумала, а вуста рішуче сказали: «Так». Дівчина протягнула листок з адресою і молодий чоловік зразу показав правильний напрямок. Вона пішла.
Сьогодні вона про нього більше не згадає, а завтра знову побачить, але не впізнає. Цікаво, чи задумувалась вона, що ця зустріч стане для неї доленосною? Чи думала вона, що навіть, не пам’ятаючи його обличчя, вона буде мріяти про зустріч? Чи замислювалась, що через декілька місяців він буде з’являтися до неї у снах? Ні, вона про це не думала, вона знала, що все буде добре.
