Весною вітер цілував калину,
як наречену,
і на руках гойдав, немов дитину
благословенну…
Калина виглядала неймовірно
у пишнім цвіті -
тремтіли пелюстки манірно,
теплом зігріті…
Зелені шати прикрашали тіло
до днів осінніх,
а потім ніжне листя облетіло -
з’явився іній…
Він малював на ягодах узори
в обіймах нічки -
горіли в небесах яскраві зорі,
а в церкві свічки…
Куди ж подівся вітер невгамовний
у цю годину?
Лишив у серці біль невиліковний
і самотину…
Ольга Шнуренко
P.S. Дякую Костянтину Мордатенку за натхнення!
Мабуть що так і було, коли Бог створив калину, і невипадково вона стала символом у віршах та піснях, бо доля України і українців завжди була нелегка...
Настрій був насправді радісний, піднесений, а потім написалося само по собі у мінорі...
Костя - великий трудівник, так багато працює зі словниками...
Коли я читаю його вірші, то також часто зазираю у тлумачні словники, бо чимало слів не знаю
Коли прочитала його вірш, було таке відчуття, що від радості полечу в небо! Якщо Ви бажаєте, я можу Вам цей вірш скопіювати. Я не писала, що вірш за мотивами, тому що там мова йде зовсім про інше...