( Один з перших віршів)
Два ангела сиділи у човні
І їхні крила до води торкнулись.
Один сказав: «Скажи мені, коли
Земнії люди зрозуміють мудрість.
Коли, мов грім, упаде до Землі
Вогонь. І запалає він щосили
І люд людський покається тоді
О Боже! Ти прости мене, Єдиний.»
Два ангели сиділи у човні
І їхні очі у воді відбились,
А в них надія цілої Землі
На каяття людське і Божу милість.
Два ангела сиділи у човні,
І сонця світло на них лагідно світило,
І рими музики лунали до Землі
А хто їх чув, то мав безмежну силу.
Там була я, і я писала вірш
І бачила красу неописенну
І бачила як хмари із небес
Що линули до янголів із неба
Торкнулись їх, і ніби без слідa
Двох ангелів не стало у повітрі.
Лишився човен і кругом вода
І підбирала до вірша я рими.
Два ангели сиділи у човні
І їхні крила до води торкнулись,
А очі відбивались у воді,
А в них надія на життя і мудрість.
Два ангели сиділи у човні
І їхні крила до води торкнулись,
А очі відбивались у воді,
А в них надія на життя і мудрість. Гарний Ваш вірш.
Торкнулись їх, і ніби без сліда
Двох ангелів не стало у повітрі.
Лишився човен і кругом вода
Ще в школі 
Рада Тобі 
Як для першого - дуже гарний, змістовний, в "неописенних" пошуках, Лесю! 
А все таки то рідне 
