ІСПИТ ЖИТТЯМ
Щомить – твій вчинок сіяча, що залиша стерню́,
І кожен день – іспит життя, незримого турніру.
Ми в світ прийшли не тя́гати каштани із вогню,
А розпалити іскру правди й полум’яну віру
Посеред темені. Набат згадати дзвонарю
І з серця вирвати ще розголо́су ліру,
Прозрінням вмити лик сліпцю-поводирю
Й подати руку спраглим на довіру
Та й до душі… Буденної полови маячню
Розтерти в порох. Зерном зануритись в офіру.
Усі на черзі… В пам’ять, в гній, в борню…
На стежці до зірок чи у пащеку звіру…
Павло Гай-Нижник5 лютого 2017 р.
