Була у хлопця сорочка,
вишита дрібно хрестами.
Були замріяні очі,
карі, такі ж, як у мами.
Була душа, як калина,
ніжна і світла, як сонях.
Ніс він свою Україну,
наче кришталь у долонях !
Мати вгадала з нитками -
комір під чуб в позолоті.
На полотні домотканім -
сині волошки на жовтім!
Та вишиття те барвисте
око вороже разило...
...Світ розколовся і блиснув!
Впало червоним на біле
серце русявого сина...
Нащо так вірно кохати
рідну свою Україну
вчила згорьована мати!́
сумні новини щодня скрізь...
Стільки болю в нашій Україні. Гарний вірш.
