Часто чуємо ми, що час
Забирає лиш справжніх рано.
Йдуть вони назавжди від нас,
І німіють усі екрани.
І мовчать приймачі в ту мить,
Коли з справжніх душа зникає.
Вона в рай, мабуть, йти спішить,
А назад вже не повертає.
Чомусь, в світі так повелось -
Людям правди не завжди треба.
А якщо десь зерня взялось,
Його швидко затопчуть кеди.
Зафутболять далеко в кут,
Щоб вона там жила без світла,
Та чому людям добре тут,
Де усі до брехні так звикли.
Він був тим, хто по правді жив,
Хто любив те життя брехливе...
Він співав, він писав, творив...
Та раптово смертельні крила
Обірвали життя умить,
Перерізали вени-струни.
Нам болить, нам пече, щемить,
Вкотре справжні лягають в труни.
Дійсно так не вистачає його голосу, нових пісень і навіть його львівської говірки 
