«На вулиці якійсь посеред Міста Марень
Все буде, наче тут ти жив уже колись...»
(Поль Верлен)
Арлекін на фронті
Все наче сон – як вигадка,
Війна між чорних пірамід
Поміж копалень-нір,
Де люди мороку глибин
Несли нам чорний камінь,
Такі ж мальовані як тьма.
А нині ось – хоч і зима,
Та вдягнений в плямисте
Зі смертю бавиться
І грає роль смішну
Невдахи Гамлета
Веселий Арлекін.
Комусь дарує смерть,
Ховається від куль,
Стріляє в сепарів,
Поребриків кладе із кулемета,
Жартує (часом недоречно)
І риє землю
Безтурботно...
П’єро на фронті
Блідий поет,
Колишній меланхолік-вчитель,
Артист сумної гри,
Філософ ностальгій (колишній),
Співець модерну,
Майстер алегорій –
Гірлянди мертвих слів,
Закоханий (колись) –
Таки невдало.
Творець метафор, текстів і поем
(Колись).
Він нині офіцер:
Три зірочки на теплому бушлаті.
Приціл перевіряє:
«Вище три,
Від основної – правіше п’ять...»
І сумно батареї
Команду віддає:
«... фугасним... Постріл!»
Коломбіна на фронті
Колись давно –
В минулому житті
Вірші складала
Серед міста мрій,
Весела Коломбіна
(Життя як водевіль),
А нині рвані рани шиє,
Бинтує у шпиталі польовім,
А потім кличе
У журбі своїй захмарній
Старого Бога.
І черлені плями
На білому халаті.
Бо зима. Назавжди.
Чи хто зна.
Веселе і трагічне танго
Танцює з нами смерть.
І безтурботна Коломбіна
Колись яскраве плаття
Носила. Нині білий.
Халат. І запах крові.
І війна...
Ну... Не абсурду... Це театр бойвих дій) А люди в ньому, так, актори))) З Вашого дозволу, я ще скористаюсь цим своїм месиджем у майбутньому творі, Артуре)
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Життя нинішнє - вонго таке Думаю, мені можна так писати - я через це пройшов і таких персонажів бачив...
Ваші вірші вражають розривають шаблони
Світ - парадокс? Абсурд? А ми його так любим, готові обійматись з ним. Але зв'язок зі світом губим, коли стає безглуздя грубим, коли абсурд стає страшним
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У цьому світі занадто багато абсудного... Світ давно перетворився на театр. А нині ще й на театр абсурду. Сумно це все і трагічно...
Дякую за такий оптимізм! 
