Чорні хмари над нами посіли,
В павутинні заплутався світ.
Там, де серце палахкотіло -
В когось – камінь, а в когось – лід.
Покотилось життя у прірву
І дороги назад нема.
В мегаполіса стінах сірих
Не уникнуть свого ярма.
Дні летять і спливають ночі.
Птахи плачуть - кричать без слів.
Світ бетонним сприймають очі.
І любові запал змарнів…
І мільярди людей – як тіні,
Заблукала у них душа.
Не ридають вони, не сміються,
Всі галопом кудись спішать.
Я питаю: «Чому?» – не чують…
Я кричу, а вони мовчать.
Я прошу, я нестерпно лютую,
Ну невже важко відповідь дать?..
Загляну у байдужі очі -
Не знайду там потрібних фраз…
А життя так радіти хоче,
Бо ж дається єдиний раз.
2007р.
Якщо надокучає міська монотонність, то беріть відпустку і їдьте поближче до природи або вихідні посвятіть прогулянкам наодинці з природою, адже тільки природа допоможе жити) Вірш чудовий
-таке й "народилося", зараз все чудово 
А на рахунок природи - 100%!!!
