Повертаюсь туди де жила я давно.
Півстоліття пройшло,промайнуло.
Повертаюсь туди де вже верби старі
похилились до самого долу.
Повертаюсь туди де мої береги.
У яру де хатина чекає.
Де черешня стара пам"ятає мене.
Де криниця стоїть,виглядає.
Півстоліття минуло відтоді
як забрали до міста мене.
За бабусею довго тужила
і той сум до цих пір не мине..
Дідуся пам"ятаю.Сивина в бороді.
Кожен ранок він Богу молився.
За здоров"я дітей,за державу,за мир.
Щоб не було рабів і панів.
Повертаюсь додому.Стежиною йду
де в дитинстві збирала суниці.
Де чекають мене посивілі як я
старі верби,що п"ють із криниці.
Так багато людей у хатині жили.
Та не рідні ті люди,чужії.
А вона все чекала мене,чи не йду.
Чи не видно мене на подвір"ї.
Стільки років я шла все до тебе.
Хай у снах,хай у мріях жила.
Ми не плачем з тобою.Не треба.
Бо вже разом,хатино моя.
Будем квіти садити,радіти,
що живі ще на рідній землі.
До нас в гості приїдуть і діти.
Ще співати ми будем пісні.
Півстоліття пройшло.Ти розкажеш мені
як жила ці роки.Сумувала?
Я розкажу тобі про чужії краї
де так довго жила,бідувала.
І засну я в саду.У зеленій траві.
Де маленькою зірку шукала.
Цвіт з черешні опав і білів весь в росі.
А я думала-зорі упали.
Так спокійно на серці.Душа не болить.
Бо я вдома назавжди.Навіки.
Хоч зосталось років уже мало прожить.
Тут умру я.І стулю повіки.
Посажу я калину як пам"ять про те,
що не можна домівку кидати.
Бо могили тут рідних і пам"ять про них.
Їх не треба одних залишати.
Повертаюсь додому...
З*явились сльози... Прекрасний вірш 
