|
Чоловік, якого я любила, схожий на давньогрецький міф, на бога чи героя. Він також як макет міцного дому, такого ж прекрасного, як і той, що власноруч побудував мій дідусь. Проблема в тому, що він досі не може закласти фундамент, постійно змінюючи свої креслення, населяючи віртуальне житло різними людьми, чоловіками та жінками. В нього велике серце і він відчайдушний мрійник, але його робота ще досі не розпочата. Цеглини складені рівними рядами, деревина, підготовлена для будівельних робіт, з часом псується, цемент засихає і застигає. Мені дуже хотілося б зайти на поріг того дому, я вже не кажу про те, що мрію бути там господинею. У якусь мить я навіть в це повірила, коли ми разом провели цілий тиждень. Тільки це був не дім, не міцна цитадель, не прихисток, якого я потребую. Чоловік, якого якого я любила і люблю, скоріше за все дивовижний повітряний замок, досяжний лише на мить, міфічний, ефемерний...
Інколи я бачу там активність. Він знову хапається за креслення, малює нові кімнати: затишні спальні, просторі холи, функціональну кухню, старанно виводить балкони, мансарду - місця, де він буде щасливим з тим, кого обере. Публікує свої проекти в Фейсбуці. Його творіння "лайкають", бо що ще робити людям 21-го століття, як не "лайкати"? Крім того, він популярний. Жінки пишуть коментарі, лестощі з помилками. Як же не написати давньогрецькому богу? А хтось хотів пізнати його душу? Я старалася з усіх сил. Йдуть роки: перший, другий, третій, четвертий, п'ятий, а лопата лежить на тому ж місці, де й була, на цеглі виріс бур'ян, зараз вона вкрилася снігом. В неіснуючому домі не чутно дитячого сміху.
Я можу... Можу тягати мішки з цементом і залізні відра з водою. Можу народжувати дітей. Можу писати статті, інтерв'ю, оповідання і виступати на радіо...
Він же має право на те життя, яке обрав. Я маю право піти чи залишитись перед його порогом. Я вдячна йому за те, що був добрий до мене, зробив мене мною разом з кіно і книгами в рівній мірі, витягнув на світ кращу й сильнішу особистість, давши їй ім'я. Мені пощастило знати і любити його, відчувши трошки взаємності.
Він дім без фундаменту, він навіть не на палях, він повітряний замок або дім-корабель, де розбиваються серця, як у Бернарда Шоу. Його якір давно відірвався, лишившись в одному з портів у якійсь точці світу. Я пропонувала йому знайти коріння. Він дрейфує, розсіюючи свою безцінну увагу на дрібну безмозку рибку, крикливих чайок, мріючи про альбатросів, публікує фото та вірші, беручи і знову відпускаючи штурвал. Курс не встановлений, це якийсь вічний пошук любові нон-стоп майже без сну у космічному безмежжі.
Все ж він капітан, як Одіссей, як аргонавт, дуже рідкісний вид людей-блукаючих зірок, а я лише намагатимусь не стати білою морською піною. В бурю я запалю для нього вогні святого Ельма, які дають надію, і зшию нове вітрило. Шукай свій маяк, Капітане, я гойдатимусь на хвилях, б'ючи по воді хвостом.
ID:
714352
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.01.2017 10:58:35
© дата внесення змiн: 08.05.2017 08:56:56
автор: Олена Мальва
Вкажіть причину вашої скарги
|
