Музо вічна моя, дорога позолочена бджілко,
Серце моє вічно гордиться, що ти в мене така є.
Я з тобою піду за село, тим зеленим причілком,
Там де погляд один тільки ще білим світом блукає.
Поселю я тебе в світлий дім, в голубе окаймлений
Ми посадимо там екзотичний, небачений овоч.
І нехай, і нехай що в людей жити так не приймлено,
Будуть люди дивитись на нас, люди хочуть видовищ.
Музо вічна моя, ти стара несподівана зайдо,
Жий по вічно отут, можеш бути мені за дружину.
Я для тебе рослину квітучу невидану знайду,
І пошию для тебе з отих білих хмар одежину.
2015р.
