Якби можна було справді переписати хоча б один день. Як одну сторіночку. Стерти хоча б малесенький знак.
Чи справді все було б інакше? Чи легше? А пам’ять також?
Навіть якщо стерти значно більше, щось залишиться у глибинах і не дасть змінам відбутися. Зупинить. Зіпсує.
А далі? Знову стирати?
Сірі плями залишаються навіть на папері. Можна деколи й прочитати те, що так хотів приховати.
Палімпсест.
Що б не написав далі на тому місці, знак видно, прозирає крізь новий напис. Як тавро. На новому.
Чи й справді можливо написати щось інше на тому місці? Чи те інше не кричатиме, що під ним було життя, роздерте слово, яке хотіло бути прочитаним? А може змінилося? Несе загрозу?
Ілюзія. Невідома. Але явна. Щось було. Неспокій. Тривога тепер не полишать.
Що ж там було?
