Хіба таке можливо,
це так неначе злива,
це цілий ураган
звалився...
Громом розгнівився.
Ця новина-моє убивство,
то жах
із найстрашніших снів.
І ти, не просто розлюбив-
ти зрадив-
вбив!
Немає в світі таких слів,
які
змогли б тебе
омити.
Безкінечності не стане,
щоб тебе простити.
Мабуть,
мене треба винити.
Хіба можна так любити?
Хіба можна себе на олтар
жертвою приносити?
Краще не жити.
Ніж знати,що можеш
когось ще кохати.
Що когось там обіймаєш,
тими руками,
які я цілувала,
тими устами,
яким себе віддавала.
Вірити не хочу.
Не можу у серце впустити.
Прийняти таке і жити.
Як?
Дай мені небо знак!
Як маю душу звільнити?
Як віри не втратити?
Не хочу любити!
Серце своє заморожу,
на височенну огорожу
замкну-навіки.
Не пущу до себе муки.
Час не є ліки.
Коли рана,як всесвіт велика.
Коли ти вдихаєш біль звідусіль.
Так,сумна історія,нічого
не вчить.
Кохання мить!
Хіба варте воно ціни,
яку маю за нього платить?
"оживший" – русизм. "воскреслий жах", "новітній жах" можна; далі "не просто"; "олтар"; "поступити" – русизм. можна "як маю вчинити, що маю робити"; "віри не втратити": коли заперечення, має бути родовий відмінок; вірш гарний
Гарний вірш ,землячко 
дякую,дуже рада ,що вподобали)))
