Ще не світає. Сором й страх в очах
Прогнать не може. Вперше там шукає.
До смітника несміло заглядає
Голодним поглядом ще геть мале дівча.
З домівок ситих бачимо й бридуєм,
І один одному читаємо мораль.
Вона ж брудна. І нам її не жаль
Бомжів багато. Всіх не підгодуєм.
І заспокоїлись. І ковбасу шматками
Порізали. Та вже й вона пішла.
Знайшла вона там щось, чи не знайшла
Нас не цікавить, кажучи між нами.
Та щось глибоко серце вигризає,
Чому? Вона іще така мала.
Чому вона до школи не пішла?
Мабуть дитинство в смітнику шукає...
