Гриміли в злобі хмурі небеса
І блискавиці розривали темінь,
Сердите море піднімало вал
Кидаючи з таким шаленим ревом
На камінь неприступної стіни
Із грізних скал, збиваючи у піну
Великі і холодні гребні хвиль,
Не замовкало завивання вітру
В несамовитості, нестримності своїй
Злякавши птаха, збурюючи висі,
Усе чогось чекало повне гніву
І дихало жагою кари все…
За тими скалами впираючись у сонце,
Із неприступністю засніжених вершин,
Що оповиті хмарами довкола,
Здіймалися Кавказу сиві гори,
Такі величні і невимовно сумні
Та необжиті ні людиною, ні звіром,
Тут рідко чувся навіть птиці крик,
Лиш вітру спів і дощ на зміну з снігом
Й подекуди орел кидав самотню тінь
На ще не топтаний ніким по досі камінь,
Шукаючи даремно своєї жертви слід
Серед суворості непізнаного краю
За тими скалами… Та тільки не тоді,
Тоді ж могутнім і понурим кроком,
Ступали вгору громовержця слуги,
Йшли Сила з Владою, йшли велети обоє,
Ніким нездолані властителі потуги,
Захисники одвічні волі Зевса
Вели закутого у ланцюги титана,
Він був єдиним, що спромігся врешті
Олімп ослухатись і непохитно стати
На захист долі поневолених людей
І дав вогонь їм, дав знання і вчення
Ремесел, з нескінченністю ідей,
Даруючи тим радість і натхнення
Без страху жити й вірити у те,
Що все можливо, тільки лиш хотіти…
Йшов мовчки, гордий і незламний Прометей,
В своїх оковах залишаючись все ж вільним,
За ним ледь плівся друг його колишній,
Ковальства бог, кульгавенький Гефест,
Він кляв той день, кляв мить оту зловісну,
Коли з уст батька вилетів наказ,
Титана Прометея ув’язнити …
ID:
712590
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.01.2017 21:02:42
© дата внесення змiн: 16.01.2017 21:02:42
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
Сподобалось! 5! 
