Опівнічною квіткою
зацвітає мій сад,
червоною ниткою
із серця град.
Ллється злива не синя
а сива,
а може все таки мила
гуляє в саду.
І проситься біла грива
чи на радість,чи на біду.
А зеленокосі роси
впали на тінь по зорі,
зорі золотоволосі,
які прекрасні кольори.
Усе зафарбовано доречно,
і фантазувати не гречно,
а може влучно
щоб не скучно
додати трохи фарб
у кожну сферу,
щоб освіжити атмосферу.
Чи щоб змінити стиль,
або шторм або штиль.
А якщо море було б
не хвилею,
а фіолетовою пружиною,
яка намотує
салатовий дим-
це був би екстрим.
От ,що можуть зробити
відтінки
посувають на задній план
стінки,
додають соку у нектаринки.
Хоча,
вони і без того ідеальні,тож
мабуть все реальне
достатньо продумане,
і не варто крутити думами,
і залишити всю справу
природі,
і будемо в нагороді.
