Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ірина Мельничин: Жертва - ВІРШ


Ірина Мельничин: Жертва - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 21

Пошук


Перевірка розміру




Жертва

Тиха розгублена ніч. Я знаходжу у ній свій неспокій та схвильований трепет; видається, що десь далеко, нечутно й легко, в’ється тонка ніжна мелодія мого очікування та ще живих вогненних невинних надій, сплітається зі смутком м’якої чорнильної темряви, розливається важко здобутою певністю всеньким світом: вона вкриває елегантні слабі нечіткі контури високих мереживних лип і піднесено-лагідно перемовляється із жовтаво-срібним місяцем, линучи разом із його світлом в найвіддаленіші забуті місцини моєї чуттєвої емоційної радісної душі. Ніч повільно зникає в своєму розміреному мовчанні, та це додає ще більшої гучності моїм роздумам й сподіванням; все розмивається од нечіткої акварелі марення, все ледь чутно й монотонно повторює моєму серцю вільне та обнадійливо-легковажне: гомони! Чи я можу хоч раз без вагань піддатися цій пропозиції?.. Вгорі бачу птаха, що майже остаточно утратив свою істинну звичність. Скоріш за все, те мені тільки видається – ні, я у цьому впевнена. Та бажання втрачати вподобаний образ у мене не виникає, як би не намагалася себе змусити; спроби збудити передбачливість не приводять ні до чого путнього, якщо, до того ж, врахувати, що я не надто й старалась. Очі заглиблені ввись і самі домальовують мереживні лінії непевностей та припущень(у власні теорії чомусь завше віриться дуже легко). Птах увесь тонко вплетений в небо – погано. Я ще бачу його нечітку білосніжність, свято сподіваюсь, що вона ще жива, не зовсім потонула у глухій чорноті. Ох, навіщо брехати собі, навіщо ці обнадійливі фрази! У цьому небі не видно навіть найяснішої зірниці – що йому якась дрібненька птаха? Чую кроки попереду, чую, як темрява вливається в дійсність, постає переді мною живим людським образом. Дивлюсь, примружуючи очі од м’якості навколишньої незмінності. Ледь-ледь розрізняю контури й одразу її пізнаю – це таки Маргарита, я повинна була здогадатись. З її появою я немов чіткіше починаю сприймати дійсність. Ніч пахне зовсім по-іншому, ніч пахне травнем і свіжістю. Руки вплітаються в темний килим рослинного танцю, що усе завзятіше й елегантніше звивається в поривах холодного миттєвого вітру. Я відчуваю, як разом із ним починає наростати й мелодія мого хвилювання, як вона досягає своєї кульмінації, а тоді раптово коротко обривається й падає, падає, падає все далі у моє серце. Я знаю її уже протягом доволі довгого часу, видається, розумію всі її особливості й можу спрогнозувати кожен порух, та чомусь не відчуваю її чимось буденним, не можу записати до переліку сірих повторюваних звичностей; разом із тим це викликає деяку прохолоду та відчуженість, певна, вона не зосереджує на мені свою увагу так само пильно. Мій егоїзм торкається й цього персонажа історії; не можу уникнути набридливих дурних дум про те, що Маргарита зобов’язана мені навіть власними відновленими принципами й рішеннями. «Гей, це ж ти встановила у ній хоч якусь слабку певність в собі!» – так ти мовиш, внутрішній голосе? Вона ж має крім тебе ще купу сторін й варіантів бачення, незліченну їх кількість! Невже вони не робили спроб нав’язатися її серцю? А все ж, Маргарита і їм набридає; бажання жалості і постійна незмінна нестабільність вбивають навіть найпалкіші, найбільш вперті помисли(але не мої, звісно). Вона не може ні на чому зосередитись, постійно шукає прихистку; я вважаю це страшенним фальшем. Вона шукає всеохоплюючого сяйва, вона переконана, що те зове її найщиріша, найясніша зоря, якої навіть й не видно. Яка дурість, яка довірливість, легковажність!.. Маргарито, хіба ти не бачиш, що тягнешся до штучного світла настільної лампи? Її ж солодкаву брехливу сліпучість так легко пізнати! Ти ж не певна навіть у власній цілі!.. Наївністю та надуманим піднесенням легко скористатись, я часто зустрічаю однаковісінькі приклади цієї простої істини. Інші сміються над тобою, Маргарито, та хіба ти не помічаєш причини? Ох, ні, для чого занурюватись у ситуацію, ти не хочеш бачити її дна! Якщо й так, хіба це має для тебе значення? Чому ти так часто вдивляєшся в дійсність? Безглуздя! Фізичний стан речей не має жоднісінького значення. Чому ти не хочеш пізнати свій власний світ? Тебе не повинна хвилювати реальність, це не твої проблеми(я хочу вірити, що ти все ж вища за цю буденність). Ти так часто промовляєш до них(більше жестами, обличчям, та я помічаю): «Я сплітаю усе це божевілля разом! Я елемент, якого не можна позбутись!». На твоїх чобітках мерехтять синьо-зеленими плямами тоненькі шнурки; вони переконані, що туго зв’язують все взуття. Ти ходиш швидко, великими кроками; шнурки мелькають в повітрі туманно і непомітно, ти певна, вони б’ють сильніше, аніж найміцніший батіг. Люба, люба Маргарито, яка поверхневість та самовпевненість… Шнурки найбільше страждають од злив і бруду. Ти стоїш переді мною, і я здогадуюсь про власне майбутнє; мене охоплює дивне свідоме оціпеніння. Я набридла тобі, я виявила занадто багато волі та індивідуальності, впевненість в руйнуванні остаточно встановлюється. Я не можу підібрати жодних, жоднісіньких адекватних фраз; все сказане Маргарита сприймає як особисту образу. Відчуваю швидкий міцний удар по обличчю, присідаю од болю та несподіванки. По щоках котяться нескінченні дрібні сльози, я не можу це зупинити, вони не мої. В мені немає відчаю та примирення, аж ніяк; тільки злість і тихий внутрішній бунт. Поспішно витираю обличчя, на ледь помітних у чорноті долонях залишаються темні плями. Яке їхнє походження? Відчуваю, що ніс переповнює в’язкість, я не маю права дозволити крові збігати по шкірі. Знов і знов вкриваю обличчя руками; іще більше, більше, більше м’яких темних плям. Тону в своїх же невисловлених переконаннях й істинах, вона не дозволить мені скористатись ними. Я більш не можу це стримувати! Мене душить несправедливість і власна кров. Маргарита судомно здригається; мені видається, що вона сліпне од неясності божевілля у ній самій. Помічає мене в траві, мої принципи й спроби виправлення. Це остаточно розпалює злість, її обличчя кривиться од невдоволення. Я більш нічого не бачу, я не хочу цього бачити, я хочу просто побігти, хоча б кудись, хутчіше, хутчіш!.. Земля втікає з-під ніг, падаю на гостре шорстке каміння. З надією спрямовую погляд в небо – ні, птах не може звільнитись од чорноти, він зовсім втрачає свою чіткість, а я разом з ним. Люба, люба Маргарито, я вважала тебе жертвою, та ти убила мене.

ID: 710206
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.01.2017 13:47:34
© дата внесення змiн: 04.01.2017 16:28:49
автор: Ірина Мельничин

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (212)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Veliara, 04.01.2017 - 14:51
Цікаво... Незвичайно.
 
Ірина Мельничин відповів на коментар Veliara, 04.01.2017 - 16:18
Спасибі) smile
 
grower, 04.01.2017 - 14:05
недогляд: "я вважає" в абз. 5 з кінця; далі "надуманою піднесеністю, вдаваним піднесенням"; "говориш їм" не годиться, бо то "розмовляєш". тут правильно "кажеш, звертаєшся, промовляєш до них"; "дозволити крові"; "та насправді то ти мене вбила"
 
Ірина Мельничин відповів на коментар grower, 04.01.2017 - 14:37
Дякую, виправлю
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Синонім до слова:  Звичка
Іван Мотрюк: - залежність
Синонім до слова:  Люстерко
Іван Мотрюк: - Самогляд
Синонім до слова:  дерево
Svitlana_Belyakova: - Паросток життя
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екватор
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - підстаркувата
Знайти несловникові синоніми до слова:  Людина середнього віку
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Насущний
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Себевид
Синонім до слова:  Туман
Genyk: - Тимчасова ревність...
Синонім до слова:  Люстерко
*SELENA*: - верцадло, свічаддя
Синонім до слова:  звук
Sin el mar: - Мелодія, голос.
Нові твори