Андрій Байбуз загинув 18грудня 2016р. під Світлодарськом. В останні хвилини свого життя він подзвонив матері мобільним телефоном.
Стелився дим. Затих нарешті бій.
Давно такого не було, жаркого…
Він подзвонив: «Це я дзвоню тобі…
Ти пам’ятаєш, мамо, ще такого?
Жартую трохи. В мене все – о’кей.
До перемоги зовсім небагато.
Я й тут боєць, матусю, – не лакей,
Хоч до війни так не хотів звикати.
На світі цілих сорок я прожив,
А поряд – ще й молодші, вполовину.
Ти, головне, себе побережи,
А я вернусь, живий, не в домовині…
І… з перемогою. Ти це запам’ятай:
Не зрадив я в житті ніде й нікого.
Мене нічого більше не питай…
Може й, не був у тебе я зразковим,
Та й забував слова тобі знайти
Оті, що кожна матінка чекає…
Знай: найрідніша і найкраща ти…»
І… змовк… Життя із рани витікало…
28.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Ганно, існують деякі пристрої для перетворення параметрів напруг і струмів.... Ви ж - поглинаєте всі відголосся війни і перетворюєте їх на вірші з суцільного болю, безжалісного і нестерпного
Іде війна, вона нам сіє болі,
душа ж від того мучиться й стражда,
адже так близько та жадана воля,
а ворог б'є без совісті й стида. Спасибі. З Новоріччям Вас! Добра, любові й щастя!
Скільки, ще буде таких дзвінків, лиш Бог один знає. Дякую за прекрасні, зворушливі слова, за память полеглих героїв. Саме ми, поети, письменники маємо увіковічити їх память.
за що...???...до сліз...і вони тут безсилі./Герої також помирають/ Нехай Господь дасть сили мамі і родині,а герою - ВІЧНА ПАМЯТЬ!(а написано - бездоганно)