Не знаю як вам, а мені за останні три роки,
Це свято поблякло… це мабуть тому що війна.
Як можна радіти, як в серці тривога – неспокій?
Як кожного дня там на сході когось убива?
Вже хвоєю пахне, і грудня останні деньочки
Біжать, поспішають звільняючи січневі путь.
Так хочу в дитинство, де друзів моїх голосочки,
Де можна нарешті про все наболіле забуть.
Там сукня сніжинки із марлі (куди там Версаче!)
Корона з картону і вати (Ви мали таку?)
І свято в садочку… було лиш учора неначе,
Кружляє зима за вікном в крижаному вінку.
Усі поспішають, бо ж рік вже новий на порозі,
І знов в кожній хаті зберуться усі за столом.
А там десь на сході в окопах сидять на морозі,
Такі ж українці ,щоб мирно у нас тут було…
