Три подружки ішли-пливли по місту,
Весняна синь світилася в очах.
У душах – і тривожно, й урочисто,
Бо ж квапились життя нове почать.
Учора відлунав останній дзвоник –
Він юність від дитинства відділив –
Тепер вони не підлітки вже кволі –
На зрілість перші заліки здали.
І сонечко їм тепло усміхалось,
І ледь встигав за ними юний вік,
Здавалося, усе навкруг прибралось,
От тільки дивний стрівся чоловік,
Пропитий до останньої клітини,
Мав порожнечу в синіх теж очах
(Одної з них це батько був. Дитини...
Він не впізнав – шукав могорича).
І коли з ним дівчатка порівнялись,
Дочка свій погляд відвела убік,
Про батька вона друзям не призналась.
Та й чи пробачить це колись собі?..
Але сьогодні в неї було свято –
Подолана важлива висота.
«А може б, слід було і обізватись?» –
Горіли щоки з сорому-стида.
10.06.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
А може б, слід було і обізватись?
А може. Може б це стало першим кроком до видужання:
всі, хто п'є, колись роблять цей крок -
хтось, бо стає соромно перед близькими,
хтось, бо розуміє, що життя присвятив збагаченню алкоолігархів,
хтось, бо серце, чи печінка не можуть більше терпіти...
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, конфлiкти мiж близькими родичами не таке вже й рiдке явище, взаемовiдносини можуть бути дуже складними.
Тiльки от у вас у 1 рядку - якось набагато частiше вживають слово "пливли", нiж "плили". А також у вас у 15 i 16 рядку якось речення дуже закрученi. Може вам, аби яскравiше звучало, у 15 рядку пiсля слова "був" крапку поставити, а тодi слово "дитини" з великоi лiтери - "Одноi з них це батько був. Дитини". А у 16 рядку слово "та" замiити на "вiн" - "Вiн не впiзнав - шукав могорича".
Думати можна різно, робити висновки самому, проте батьки дали дітям життя... Хоч дитина інколи стидається такого тата, проте з віком може думку змінити, коли впізнає всі сторони життя. Інколи тато-алкоголік вартніший тата-професора... Сильно і повчально!