Такий самотній у безмежжі простору. Такий втомлений нескінченним шляхом. Бреде десь в поміжчасся. Пілігрим.
Давно не чекає попереду заповітна мета. Давно забуто дорогу додому. Та й не встиг би повернутися назад.
Залишається тільки йти. Без зупинки і спочинку.
Невже не трапиться ніхто на шляху? Куди поділися інші?
Перед очима тільки каміння. Кожну каменюку відчувають ноги.
А якщо попереду гори?
Не стане сил дряпатися на них. Чи стане піти в обхід?
Не відомо скільки залишилося.
Може простіше зупинитися? Все одно ж тепер?
Шкода змарнованих зусиль і даремних намагань.
Але не жаль веде вперед.
Заповітний край, обіцяний колись легендами, змальований піснями і фарбами стоїть перед очима.
Можливо ще є можливість побачити його?
Втрачену колись давно справжню домівку хочеться віднайти хоча б на мить.
