Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ірина Мельничин: Ілюзії - ВІРШ


Ірина Мельничин: Ілюзії - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 7

Пошук


Перевірка розміру




Ілюзії

Мої руки укриті незліченністю переплетів. Сам я того донедавна не помічав й зовсім, та суцільна в’язка непереривність докорів, якою уперто огортають мене оточуючі, не змогла не примусити впевнитись в існуванні навіть таких ледь важливих дрібниць. Дивна річ – так вважав я лише спочатку. Лінії вимальовувались усе більш чітко й кричуще беззаперечно, як тільки-но я починав приглядатись пильніше. Мені видається, чи я уже й утратив ту незначну безтурботність, що все ж несміло пританцьовувала мерехтливими росинками світла десь далеко-далеко в душі? Нестримна тривога тепер охоплює мене все частіше й усе неочікуваніше, вимогливо примушуючи неуважно й розгублено блукати посеред нечіткого, якогось несправжнього, не мого безладу в голові, шукаючи спосіб стерти із рук брехливі уперті яскраві лінії. Десь збоку оманливо наспівують тихі балади непримітні блакитнуваті кучугури снігу. Невпинно продовжую розглядати руки. Дивний холод знову на мить проймає мене; лякаюсь од того, як же сильно зумів забруднитись. Лінії страшенно чіткі і якісь темно-сіруваті, та коли я досліджую їх уважніше, в очах неочікувано починають рябіти всією своєю яскравістю безліч невідомих палаючих кольорів. Он мій любий смарагдово-зеленавий – його найбільше. Гостро виблискує жорстокою туманною зверхністю, вкриває, здавалося б, усе навколо дивною полудою самовпевненості й нестерпного песимізму. Завше сприймав це з найбільшим занепокоєнням; не стільки мене хвилювала сама яскрава пляма, як те, що її усі помічають. На мить сумніваюсь в її реальності – це ж всього лише пальці, зовнішній покрив рук. Аякже, ілюзія – долоні також свіжіють синювато-зеленим. Зупини виправдання! Давно уже тонеш у в’язкому морі самообману. Невпевнено простягаються стрічечки непорочно-жовтого, подеколи навіть злегка обплітаючись ніжно-рожевуватим. Гей, я і такеє зумів угледіть? Сповнююсь сміхом та щирим нерозумінням. Яка ж тонка межі між добродушною сором’язливістю й тихою ненавистю!.. Ваша неуважність – скромність сплуталась з відчуженістю. Вбачаю на шкірі пальців ясно-червоне чорнило. Воно уже майже зникло – я хороше потурбувався про це. Таке наївне, таке розмите, неясне, по-дитячому вперте(здається, надаю здатність мовлення навіть тому, що інші вважають неважливим й мовчазним. Чи й справді? Саме це містить найпалкішу відвертість й нашу найточнішу характеристику)… Колись я з гордістю показував усім свої долоні – вони повністю були залиті червоним. Чи турбувався тоді про збереження кольору? Не бачив у тому жоднісінького сенсу; вважав, що в усіх душі переповнені надмірною праведністю. Змінити, змінити чорнило! Воно брехливе. Зараз пишу лише синювато-чорним. В паніці змітаю з найближчого дерева сріблястий сніг. Мій шлях-провідник уже майже прибув до потрібного місця, майже до кінця показав давно вже знайому, та од того не менш переповнену тривогою дорогу, я повинен поспішати. Стискаю в руках мільйони дрібних сніжинок; здається, вони заповзають під шкіру. Холод викликає дивний ледь помітний біль; я сподіваюсь нарешті здобути прихильність фортуни. Вода поволі стікає із моїх рук та душі; видається, я змиваю із себе усі хвилюючі клопоти. Мене чарує незвичне поєднання умиротворення й болю – немов тільки так можна позбутись нестерпних ліній. Пожадливо занурююсь поглядом в свої худі напівпрозорі руки. Ні…нізащо! Я ж був переконаний у правильності власних рішень! Вони видавались несправжніми? Одразу було зрозуміло мету? Усі спроби додають лініям ще більшої чіткості. Натомість, я мимохіть стер з долонь врівноваженість, певність та чорнильну синюватість. Що я роблю не так? Знову марні зусилля. Стискаю губи зі злості. Забув!.. Знову вкрив себе зсередини опіками. Не так давно відчув появу нової рани. Ніяк не можу пригадати, як же вона утворилась, хоча щось запевняє мене у тому, що сам привів себе до того своєю тривожністю. Поріз постійно зустрічається з моєю емоційною непокорою, тож нижня губа часто починає кровоточити. Це завдає багацько труднощів; зрештою, більшість вважає мене жертвою якогось палкого побоїща. Не так давно я майже щодня знаходив собі дрібні порізи, був навіть радий тому – не втрачав відчуття життєвого руху. Тепер же кров сочиться із губи майже постійно(певен, тривалість завше перевищує чотири хвилини), і я втішаю себе лише одним – вона синювато-чорнильна. О, мій єдиний засобе спричинити хоча б якісь зміни! Але й у тому теж немає остаточного рятунку. Чи ж уся кров скрапує на білосніжно-чистий сніг? Поспішаю. Уже майже дістався до того, чого так палко прагну й боюсь водночас. Нечітко ясніє попереду маленька хатина – ось і все. Ватяні ноги невпевнено ведуть мене всередину. Пронизливо і якось гіркувато-болісно скриплять сіруваті дошки підлоги, і той звук видається мені до неможливості нестерпним й різким, немов хто вимогливо й швидко тягне мене в невідомість за руку. Все ж – яка дурість! – я зауважую, що ті дощечки страшенно акуратні й рівненькі, навіть пилюка покриває їх з якоюсь незвичною продуманістю та досконалістю, викликаючи в мене недоречне трепетне захоплення. Ніде у приміщенні немає дверей, занадто безпечно. Та я уже знаю, що це не потрібний захист – цей дім любить гостей та, на жаль, не мене. Несміло прямую в одну з кімнат(по правді, навіть не певний, чи існують тут інші – завжди іду лише до цієї, не помічаючи більш нічого). Переповнююсь нестримним бажанням та відчуттям власної недосконалості; видається, лінії на руках горять тепер особливо яскраво, це додає мені нерішучості й злості. Заходжу. У скронях швидкий ритм схвильованого серця, на обличчі – дурнувата нестала усмішка. Я знаю, що вже вкотре повторюю безглуздий безрезультатний життєво необхідний ритуал. Дещо поспішно сідаю на тонкий непевний пошарпаний стілець збоку. Уважно дивлюсь на того, хто так часто опановує мій розум і вносить неспокій. Він усе так само безмовно лежить у довгому білосніжному ліжку – занадто ідеальний й далекий. Я кажу якісь типові нічого не варті фрази, стараючись приховати своє хвилювання у щільно переплетених на колінах пальцях. Його обличчя вкривається недовірою; очі заплющені, я бачу лише його повіки, беззахисні та злегка оманливо-розгублені. Я ловлю цю недовготривалу мить, намагаючись використати з користю; як ніколи палко сподіваюсь на успіх. Та на мої повторні спроби завести розмову він лише пихато ясніє золотавими плямами на руках, вкотре запевняючи мене в неможливості цієї затії. Навіть коли ми злегка зближаємось, коли на деякий час зникає болісна напруженість, лінії на його пальцях і долонях й надалі промовляють яскраво жовтогарячим, він усе так само залишається для мене чужим і мертвим, ні на хвилю не розплющує очі. Усі дивуються, як я можу помічати кольори на долонях, вперто переконані, що я їх обманюю. Це викликає лише сміх; адже щоб помітити плями, не обов’язково надокучливо заглядати в самі долоні, варто лише слідкувати за моментами їхньої недовготривалої появи. Ображено й розчаровано схиляю голову – я сподівався, що його лінії ясніють туманним фіолетовим. Дурень! Завше, коли сюди приходжу, плекаю в собі надію на прояв іншого кольору, тільки б не золотавого. Можливо, я помилився, обравши саме цей дім? Їх же незліченна кількість, чому я весь час про це забуваю? Ні, не можу!.. Це місце стало для мене занадто дорогим, занадто знайомим, хоча й досі залишається чужим. Я не забуду його, навіть якщо перестану поновлювати даремні спроби зближення. Руки цвітуть рожевувато-жовтавим. Його очі заплющені, та він це помічаю. Яке приниження! Від нього нічого не сховається, він страшенно уважний до змін зовнішнього вигляду моєї шкіри. Та хіба не я сам спеціально проводжу своєю незручністю та несерйозністю ці лінії? Сам ховаю долоні, прикрившись фальшивою поведінкою. Це ж усе не властиве мені!.. Чому постійно тону у відчутті якогось надуманого обов’язку та покриваюсь невпевненістю й страхом? Але ж чи варто показувати душу? Кілька разів уже пробував. Він помітив лише мою надмірну зеленавість. Здававсь тоді ще більш мертвим й далеким, ніж раніше. Я не знаю, яке рішення повинен прийняти. Розчарування невпинно збігає всередині мене холодним струмком. Повільно підводжусь і покидаю кімнату, а опісля й будинок. На вулиці страшенний снігопад, та я байдуже відкидаю усі можливості здобути способи змін. Тепер уже й не певний, чи навідувався щойно до невеличкої самітної хатини і чи узагалі вона справжня. Плями на руках якісь не мої, не мною спричинені. Чому я їх помічаю? Чи можу бути переконаним в реальності існування цих чужих позначень. Чужих, бо ж на них мені вказали інші. Хіба їхнє бачення – моя істинність? Репутація не має жоднісінького значення! А може, марення – оті плями на долонях, і я усе сам собі придумав? Й оту незмінну чорнильність, і свобідну гордовиту синюватість?.. Я ні в чому тепер не певний! Стою, прихилившись спиною до тонкого шорсткого дерева посеред сірої розмитої нечіткої вулиці. Тисячі сніжинок – тисячі фальшивих виправдань і чужих власних вчинків. Мені не потрібно це все – це тільки мої ілюзії, у які я так затято й свято вірив. Та насправді я ненавиджу завірюху. Вона тільки посилює яскравість ліній, яких насправді навіть не існує. Не знаю, чи здобув нарешті істинний висновок, та я повинен довіритись хоча б якомусь переконанню. Плями на руках блякло й непевно продовжують мерехтіти. Покидаю колишні ілюзії? Я намагаюся.

ID: 704959
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.12.2016 23:45:43
© дата внесення змiн: 05.12.2016 23:45:43
автор: Ірина Мельничин

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (181)
В тому числі авторами сайту (8) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

grower, 06.12.2016 - 00:34
"продовжувати" з дієсловами не поєднується; "добре подбав"; "лише одним: вона синювато-чорнильна"; "що цей захист – зайвий ( або "надмірний" ): цей дім"; "я промовляю якісь"; "цю нетривалу мить"; "не розплющує очей": в запереченнях вживається родовий відмінок; "їхньої тимчасової появи". "(не)довготривалий" – калька; "ні в чому тепер не впевнений"; "мені не потрібне це все: це тільки"
 
Ірина Мельничин відповів на коментар grower, 06.12.2016 - 18:00
Дякую за виправлення
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Синонім до слова:  Звичка
Іван Мотрюк: - залежність
Синонім до слова:  Люстерко
Іван Мотрюк: - Самогляд
Синонім до слова:  дерево
Svitlana_Belyakova: - Паросток життя
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екватор
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - підстаркувата
Знайти несловникові синоніми до слова:  Людина середнього віку
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Насущний
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Себевид
Синонім до слова:  Туман
Genyk: - Тимчасова ревність...
Синонім до слова:  Люстерко
*SELENA*: - верцадло, свічаддя
Синонім до слова:  звук
Sin el mar: - Мелодія, голос.
Нові твори