Знову небо ранкове над степом
Креслить ніжно стрижами весна.
Знову бродять у лузі лелеки,
Де гриміла недавно війна.
Вже відбито ворожі атаки,
Вже на схід розміновано шлях.
І цвітуть над окопами маки
На притихлих південних полях.
Червоніють, шумлять пелюстками,
Над травою здіймаються ввись
Там, де смерть пронеслася вогнями,
Там, де кров пролилася колись.
Що вам ранок наспівує сонно?
Що вам сниться на тихих вітрах?
Ви все бачили, квіти червоні:
Біль і відчай, відвагу і страх.
Вам бої переможні відомі
І розірваний ворогом фланг;
В вашім кольорі - полум'я в домі,
З екіпажем палаючий танк.
Червоніє в пелюстках багряних
Кров полеглих в атаці бійців,
Пролітаючий трасер фатальний
І на мить спалахнувший розрив.
Всі жахіття пронісши вогнями,
Відгриміла і стихла війна.
І покровом лежить над полями,
Знову мирно дзвенить тишина.
Лиш на вітрі шумлять пелюстками
Квіти-символ палаючих днів,
Квіти-пам'ять про тих, хто не з нами,
Хто не вийшов з смертельних вогнів.
Пройнялася духом Вашого вірша. Хочеться, щоб маки залишилися тільки символом " палаючих днів", щоб швидше прийшов мир на нашу землю. Сподобалась воєнна лірика. Патріотично.
Дай Боже, аби Ваші слова були пророчими, ПРОГРИМІЛА І СТИХЛА ВІЙНА. А маки червоні будуть пам"яттю про тих, хто окропив рідну землю кров"ю, захищаючи її.
Ви знаєте, соромно признатись, вдарило якось щось у голову, хотів вже тікати зі сторінки і все постирав. А потім одумався. Буває... Навіть у Гоголя колись таке було - свої твори попалив... Так що вже про мене говорити...
